Ніхто ніколи не казав мені, що скорбота схожа на страх. Мені не страшно, а відчуття, ніби страшно. Те саме тремтіння в животі, той самий неспокій, позіхання. Я невпинно ковтаю слину.Іноді вона відчувається наче легке сп'яніння чи контузія. Між мною і світом висить щось на кшталт невидимої ковдри. Я помітив, що мені важко сприймати будь-чию розмову. Чи, можливо, важко хотіти її сприймати. Це так нецікаво. Проте мені хочеться, щоб поблизу були люди. Мені лячно, коли будинок пустий. Якби лише говорили вони одне з одним, а не зі мною.Бувають моменти, найнесподіваніші, коли щось усередині мене намагається запевнити мене, що насправді я не так сильно й переймаюся, принаймні не занадто. Кохання — це не все життя людини. Я був щасливим і до того, як зустрів Г. У мене повно того, що називається «ресурсом». Люди долають подібний стан. Ну ж бо, я теж зможу. Соромно слухати цей голос, хоча, як ненадовго здається, у нього сильні аргументи. Потім раптовий заштрик пам'яті, розпеченої до червоного, і весь цей «здоровий глузд» зникає, наче мураха в горнилі печі.І мене рикошетом повертає в сльози та смуток. Сентиментальну плаксивість. Я майже прагну цих митей страждання. Принаймні вони чисті й чесні. Але ця ванна саможаління, брьохання в ньому, бридке солодкаво-липке задоволення від потурання йому - це викликає в мене огиду. І навіть коли я таке роблю, розумію, що це змушує мене недооцінювати саму Г. Тільки дозволь цьому настрою запанувати, і за кілька хвилин я заміню справжню жінку попросту лялькою, щоби рюмсати над нею. Дякувати Богові, пам'ять про неї іще надто сильна (чи завжди вона буде надто сильною?), щоби дозволити мені таку слабкість.Адже Г. була геть не такою. Її розум був гнучким, швидким і рішучим, наче леопард. Ані пристрасть, ані ніжність, ані біль не могли його знезброїти. Він відчував перший подув лицемірства чи банальності; відтак стрибав і збивав вас із ніг, перш ніж ви встигнете зрозуміти, що відбувається. Скільки моїх бульбашок вона проколола! Я швидко навчився не торочити їй маячні, хіба заради чистого задоволення — і знову пекучий заштрик - щоб бути викритим і висміяним. Я ніколи не бував більшим дурником, аніж поки був коханим Г.Ніхто не розповідав мені про лінь скорботи. За винятком моєї роботи — там ця машина гарує так, як завжди мені огидні найменші зусилля. Не тільки написання, а й читання якогось листа це вже занадто. Навіть гоління. Яке тепер має значення шорстка чи гладка моя щока? Кажуть, що нещасна людина прагне відволіктися хоч чимось, щоби забути про свої гризоти. От тільки це як смертельно зморений прагне додаткової ковдри в холодну ніч — він радше лежатиме і дрижаки їстиме, аніж устане і знайде те укривало. Легко зрозуміти, чому самотні стають неохайними, врешті брудними й відразливими.Переживаючи Скорботу#lewisdaily #AGriefObserved