Мої аргументи проти існування Бога в основному зво­дилися до того, що світ видавався мені занадто вже жорстоким і несправедливим. Але звідки у мене взялася сама ідея про якусь “справедливість” і “несправедливість”? Ніхто не буде називати лінію кривою, якщо не має бодай якогось уявлення про те, що таке пряма лінія. З чим я порівнював наш усесвіт, коли називав його несправедливим? Якщо геть усе у світі, від А до Я, так би мовити, – погане і позбавлене сенсу, то чому я, який сам є, зрештою, частиною цього світу, реагую на це аж так гостро? Коли людина падає у воду, їй стає мокро, бо вона до водяних істот не належить; але ж рибі у воді не мо­кро. Я міг, звичайно, відмовитися від узагальнення властивої мені ідеї справедливости, визнавши її лише своїм особистим уявленням та й годі. Проте якби я так і зробив, то мої аргумен­ти проти існування Бога теж розвалилися б, адже вони трима­лися на твердженні про те, що світ несправедливий насправ­ді, а не лише тому, що, бачте, не відповідає моїм сподіванням. Так сама спроба довести, що Бога немає – що, інакше кажучи, вся дійсність позбавлена сенсу, – спонукала мене визнати, що принаймні певна частина дійсности, а саме моє уявлення про справедливість, сенс таки має. Як наслідок, атеїзм виявляєть­ся ідеєю надто спрощеною. Якби всесвіт не мав сенсу, ми ні­коли не з’ясували б, що він не має сенсу; так само, якби в усе ­ світі не існувало світла, а отже, й істот з очима, ми ніколи не дізналися б, що там темно. Адже тоді не мало б сенсу саме слово “темно”.Просто християнство#lewisdaily#merechristianity