Мені кажуть, що Г. зараз щаслива, кажуть, що вона у мирі та спокої. Що робить їх такими впевненими в цьому? Я не маю на увазі, що боюся найгіршого. Чи не останніми її словами були: «Я в мирі з Богом». Вона не завжди була такою. І вона ніколи не брехала. І її нелегко було обманути, а найважче — на її ж користь. Та що казати. Але чому люди такі впевнені, що всі муки закінчуються зі смертю? Понад половину христианського світу й мільйони людей на Сході вважають інакше. Звідки хтось знає, що вона «спочиває»? Чому ця розлука (якщо не сказати більше), що так мучить коханого, який залишився тут, має бути безболісною для коханої, яка відійшла?

«Бо вона в руках Божих». Але якщо так, то вона постійно була в Божих руках і я бачив, що вони зробили з нею тут. Чи вони раптом стають ніжнішими до нас у той момент, коли ми полишаємо своє тіло? І якщо так, то чому? Якщо Божа доброта несумісна із заподіянням нам болю, то або Бог недобрий, або Бога немає: адже в єдиному житті, яке ми знаємо, Він завдає нам болю, що перевершує наші найгірші страхи й усе, що можемо уявити. Якщо вона сумісна з тим, щоби завдавати нам болю, тоді після смерти Він може завдати такого ж нестерпного болю, як і до неї.

Іноді важко не сказати: «Боже, прости Бога». Іноді важко аж таке сказати. Але якщо наша віра щира, Він не простив. Він Його розіп'яв.

Переживаючи Горе

#lewisdaily
#aGriefObserved