Ще з часів Першої світової війни, коли я служив у піхоті, мене неабияк дратують люди, які, сидячи собі у безпеці, у теплі й добрі, дають настанови тим, хто перебуває на лінії фронту. Як наслідок, я зовсім не схильний багато розводитися про спокуси, яких не зазнавав сам. Ніхто, на мою думку, не відчуває спокуси до всіх без винятку гріхів. Так склалося, що імпульс, який перетворює людину на гравця, моїй природі не притаманний; без сумніву, за це я розплачуюся відсутністю якогось доброго за своєю суттю імпульсу, надлишок чи спотворення якого й спонукають нас до азартних ігор. Тому я не почуваюся достатньо компетентним, аби давати поради стосовно того, що у цій царині дозволено, а що – ні (якщо там узагалі є щось дозволене, бо я не стверджуватиму, ніби мені відомо бодай це). Також я не сказав нічого про контроль народжуваности. Я – не жінка, ба навіть не одружений чоловік і не священик. Тому й не вважаю доречним для себе дотримуватися якоїсь твердої лінії щодо питання, пов’язаного з болем, небезпеками і витратами, на які сам я не наражаюся; поза тим, я не маю жодних пастирських обов’язків, з огляду на які мусив би так вчинити.Просто християнство#lewisdaily #merechristianity