...молитися за інших легше, аніж за себе. На твою думку, це показує, що ми були створені для милосердя. Боюся, що є двійко менш привабливих пояснень для заступничих молитов. Одна з причин, гадаю, в тому, що я часто молюся за когось, замість того, щоб їм допомогти. Значно легше молитися за зануду, аніж навідуватись до нього, тощо. Припускаю, що молюся про те, щоб тобі було даровано благодать протистояти рецидивним гріхам (скласти список неважко) Що ж, усе залежить від Бога і тебе. Якщо ж молитимусь про власні гріхи, доведеться мінятися. Ось чому ми соромимося визнавати свої гріхи. Список людей, за яких треба помолитися росте. Це тягар похилого віку. Скрупули мені не дають його скоротити. Так, саме скрупули. Я дійсно вважаю, що, якщо молюся за когось взагалі, це не означає, що мушу молитися за нього все життя. Але коли доходить до того, щоб опустити когось у молитві, саме в той-таки день чомусь доводиться себе переламувати. Список довшає. Все складніше стає не просто відтарабанювати імена. Але тут, здається, є цікава закономірсність. Ти не зауважував, що коли зосереджений на Бозі, мимоволі думаєш про того, про кого молишся, - і ніколи навпаки? Листи до Малкольма#lewisdaily #letterstoMalcolm