В ту саму мить, коли сатана стикається з реальністю, має лунати сміх, наче при зустрічі води з вогнем має з'явитися пара. Мільтон це знав, як ніхто інший… Він вірив в те, що все мерзенне, врешті-решт, ще й сміховинне. Та й саме християнство спонукає християн вірити, що "диявол (врешті-решт) осел". Як показує Чарльз Вільямс, і сам сатана пояснює, чому він загнаний в кут. Як він каже, його мучить "усвідомлення зніченої гідності". Це добре відомий стан, уявлення про який можна отримати, спостерігаючи за домашніми тваринами, дітьми, кінозірками, політиками чи поетами-невдахами… Коли все це видно на політичному полі, підсилене мільйонами голосів, нам не смішно лише тому, що дуже страшно. Зрозуміло, чому усвідомлення зніченої гідності зародилося в голові у сатани. Він "відчув себе приниженим" через те, що Месію проголосили паном ангелів… Істоті, Яка створила його самого, переважає його природою та стоїть незмірно ієрархічно вище від нього, надали перевагу замість нього, не запитавши навіть його думки, без обговорення, що, як вказує Абдиїл, швидше лестить ангелам, ніж їх ображає. Бо насправді, сатану ніхто не образив: він не був голодним, не працював надмірно та не був звільненим із своєї посади, його не уникали та не цькували - він просто сприйняв себе за приниженого. Посеред центру Всесвіту, наповненого світлом, любов'ю, співами, танцем та урочистості, він не зміг знайти для роздумів цікавішого предмету, ніж власне становище. Зауважимо, що це становище не мало та й не могло мати інших передумов, крім тих, через які він не захотів прийняти зверхність влади Месії... Тому його бунт від початку плутається в протиріччях, і він навіть не може стати під прапором свободи та рівності, не обмовившись в захопленні, що "звання та ранги з свободою сумісні". Він хоче ієрархії, але не хоче їй коритися. Протягом усієї поеми він пилить гілку, на якій сидить,... бо бунтуючи проти свого Творця, він постає супроти джерела власної сили, в тому числі сили до спротиву... З таким успіхом квітковий аромат міг би намагатися задушити квітку. Природним є логічний наслідок: це ж повстання, що прирікає почуття на муку, волю до поразки, прирікає розум на безглуздя.Передмова до "Втраченого Раю"#lewisdaily