Гаразд, добрий і вірний рабе! - і тут багато моїх вірувань рухнули як картковий будиночок. Я згадав, що в Царство Боже не увійти, коли не станеш як дитя; а дитина - хороша, не нахабна чи капризна - дуже і відкрито хоче, щоб її похвалили. Цього хоче й собака, навіть незалежний кіт! Те, що багато років мені здавалося смиренням, заважало мені побачити найсмиреннішу радість - радість собаки перед людиною, дитини перед батьком, учня перед вчителем, творіння перед Творцем. Я пам'ятаю як легко вона псується, як швидко її засмічують бур'яни марнославства і самолюбства. Але вона буває й чистою - бодай на мить, ненадовго, з самого початку. І той, хто знає ту мить, може уявити собі, як спасенна душа взнає те, на що не могла і надіятися: Господь задоволений нею. Марнославство їй не загрожує, вона вже точно знає про велич своєї немочі; мить, яка звільняє її від приниження, звільняє також від гордині. Довершене смирення звільняє від скромності. Якщо нами задоволений Бог, то і ми, в новому, не схожому на земний, сенсі, можемо бути задоволені собою. Мені скажуть, що немудро хотіти, щоб тебе погладили по голові. Може й немудро, але не хотіти - гордо, а не розумно.Тягар Слави#lewisdaily