Так чи інак, у Новому Завіті без зайвих подробиць, про­те водночас aбсолютно зрозуміло описано, як виглядало б ціл­ковито християнське суспільство. Ймовірно, прочитати там можна навіть більше, ніж ми здатні сприйняти. У Новому За­віті сказано, приміром, що пасажирів-­зайців, чи то пак пара­зитів, існувати не мало б: хто не працює, той не їсть. Кож­ ному слід працювати своїми руками і, крім того, створювати щось добре; не буде ні виробництва безглуздих предметів роз­ коші, ні ще безглуздішої реклами, мета якої – переконати нас ці предмети розкоші купувати. Поза тим, ніхто не матиме по­треби ні вихвалятися, ні бундючитися й зазнаватися. У пев­ному сенсі християнське суспільство було б, послуговуючись сучасною термінологією, досить “лівим”. З іншого боку, у та­кому суспільстві рішуче наполягали б на послуху – послуху (і зовнішніх виявах поваги), який мали б виявляти перед на­лежно призначеною владою – всі ми, перед батьками – діти, перед своїми чоловіками – дружини (цей останній пункт, бо­юсь, буде геть непопулярним). По-­третє, це було б суспіль­ство веселе, сповнене радощів і пісень; занепокоєння й острах у ньому не толерували б. Люб’язність – одна з християнських чеснот, а тих, хто “не робить нічого, тільки байдикує”, в Ново­му Завіті, м’яко кажучи, не люблять. Якби таке суспільство справді існувало, а нам із вами поталанило там побувати, то поверталися б ми звідти, гадаю, із цікавими враженнями. Побачили би, що економіка там по­ будована на вельми соціялістичний манір і в цьому сенсі – до­стоту “передова”, натомість сімейне життя і стиль поведінки – доволі­таки “старосвітські”, ба навіть церемонні й аристокра­тичні. Щось із укладу життя цього суспільства припало б до вподоби кожному, та, боюсь, дуже небагатьом із нас сподоба­лося би воно загалом. Та якщо християнство становить все­осяжний план функціонування людської машини, то чогось іншого годі й сподіватися. Адже від цього всеосяжного пла­ну відійшли ми всі, кожен по-­своєму, і тепер кожному кортить обставити все так, ніби та модифікована версія, яку він про­понує, – це і є сам план. Ви раз по раз переконуватиметесь, що це стосується всього справді християнського: кожного ва­блять ті чи інші частини, а от усе решта найкраще було б про­ сто відкинути. Тому-­то ми й не просуваємося вперед: люди, які обстоюють іноді цілком протилежні погляди, можуть однаково стверджувати, що борються за християнство.Просто християнство#lewisdaily#merechristianity