Як і досконалих любови й милосердя, досконалої цнот­ливости завдяки суто людським зусиллям не сягнути: щодо цього можете не сумніватися. Треба просити Бога про допо­могу. Навіть якщо ви так і робите, то ще довго, либонь, матимете враження, ніби жодної допомоги не отримуєте, а якщо й отримуєте, то менше, ніж потребуєте. Не зважайте. Спіткнув­шись, щоразу просіть прощення, набирайтеся духу – і пробуй­те знову. Дуже часто Бог спершу дає не саму чесноту, а власне силу для нових і нових спроб. Адже хоч якою важливою є цнот­ливість (чи відвага, чи правдивість, чи будь-­яка інша чесно­та), сам описаний процес виробляє в нашій душі навичку, яка має значно більше значення. Він зцілює нас від ілюзій сто­совно самих себе і вчить покладатися на Бога. З одного боку, ми з’ясовуємо, що не можемо цілковито довіряти собі навіть у найкращі хвилини, а з іншого – що й у разі найгірших невдач впадати у розпач не слід, бо ці невдачі нам прощено. Єдина згубна для нас помилка – це просто сісти і вдовольнитися тим, що маємо, відмовитися від прагнення до досконалости.Просто християнство#lewisdaily