«У день Вознесіння тамплієри вірили: жодна земна перемога не має значення, якщо душа втрачена.»Тамплієри не боялися смерті —вони боялися життя без Бога. Для лицарів-тамплієрів свято Вознесіння було не просто святковим днем. Воно нагадувало їм, що кожне земне царство зрештою впаде…але Царство Небесне залишається вічним. Тамплієри носили сталеві мечі,але вірили, що їхньою найбільшою зброєю є віра. Перед боєм багато лицарів ставали навколішки в тиші під холодними кам’яними склепіннями своїх каплиць. Не заради слави. Не заради багатства. Навіть не заради перемоги. Вони молилися лише про одне — щоб залишитися гідними перед Богом. День Вознесіння нагадував їм, що Христос вознісся понад страждання, понад зраду, понад саму смерть. І тому вони вірили, що жодна темрява на землі не здатна по-справжньому перемогти душу вірної людини. Для тамплієрів найбільша битва ніколи не відбувалася лише на полі бою. Найтяжча війна точилася всередині людини. Війна проти гордості. Проти ненависті. Проти страху. Проти спокуси втратити віру, коли світ занурюється в хаос. Вони вірили, що справжній воїн повинен спершу перемогти самого себе, перш ніж зможе вистояти проти будь-якого ворога. Навіть у часи війни, страждань і невизначеностіїхній погляд залишався спрямованим угору — до Неба. Бо жодна земна перемога не є більшою за спасіння душі.“Non nobis, Domine, non nobis, sed nomini tuo da gloriam.”«Не нам, Господи, не нам, а Імені Твоєму дай славу.» (Псалом 113:9 за LXX / 115:1 у масоретській нумерації)Що для вас є справжньою силою — міць, жертва чи віра? Джерело: https://www.facebook.com/share/p/1Frf3VVnEg/