Коли я активно вивчав англійську, моїм єдиним способом впоратися з навалою нових слів було розвішувати папірці всюди, де тільки можна було їх покласти, повісити чи вставити. Чим частіше я утика́вся носом в ці слова, тим вищими були шанси, що я їх запам’ятаю.Магія була не лише в частому повторенні, а й у різних контекстах, у яких ці папірці з’являлися. Одне й те саме слово masterpiece викликало в мене зовсім різні асоціації, коли я чистив зуби, вечеряв чи робив дизайн (так, були такі часи). Завдяки різним контекстам і асоціаціям слово обростало м’ясом, набувало нових сенсів і ставало об’ємнішим, ніж просто набір літер. А запам’ятовування сенсів уже не виглядало такою нудною задачею, як тупе зубріння слів.На диво, цей підхід працює в мене і в управлінні компаніями. Помітив, що в мене немає одного місця, де прописані мої стратегічні цілі. Вони всюди. У нотатках на телефоні, в робочому блокноті, в особистому блокноті, в Trello, у пошті, в Kindle, на папірцях на робочому столі, на заставках комп’ютера, на книжкових закладках. Єдина різниця в тому, що слів було десятки, а цілей - завжди не більше трьох. Як і з англійськими словами, це допомагає мені повертатися до того, на чому варто тримати фокус. Заздрю людям, яким вдається завжди мати головне в центрі уваги без усіляких милиць, але в мене воно так не працює. Чи то через когнітивні перевантаження, чи то через банальну нерозвинутість цих м’язів. Тож доводиться вигадувати, як залишати головне головним. Та поки це працює, мене це влаштовує.🏴‍☠️ Нотатки креадира