СкаЖений агроном - інфореманент | ДЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ РОМАНТИКА СИДЕРАТІВЗнаєте, в нашому городництві є одна...

ДЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ РОМАНТИКА СИДЕРАТІВЗнаєте, в нашому городництві є одна небезпечна річ. Ні, не фітофтора, чи нашестя шкідника (хоча і це проблеми). Небезпечніше - це красива романтика природного землеробства без розуміння біології.Сидерати сьогодні стали ну дуже популярними, з майже магічною дією, та як окрема городня релігія. Бо на фото в інтернеті сидерати - це завжди казка:пшениця колоситься між томатами, фацелія квітує бузковими хмарками, бджоли літають, сонце сідає, а автори фотографій загадково пишуть: "природа все знає сама краще". 🤗 І ми дивимось на це, як на обкладинку журналу і пробігає думка:-Оооо… хочу так само.І сііііємо! 😂 А потім у липні заросло все гарненько, ми стоїмо серед мокрих джунглів і думаємо, чому помідори чорніють, листя жовтіє, а під кущами вирує життя з грибковою і шкідниковою цивілізацією.Я також була колись в рядах романтиків і захопилась ідеєю осидератуванням всія города. Хотілось не просто городу, а живої екосистеми, щоб усе росло разом, шуміло, квітувало, колосилось. Я вже уявляла, що буде не ділянка, а точно фільм BBC про ідеальну природу.😄 І що я зрозуміла з експериментів? Частина цього справді працює.Сидерати не мода і не заморський секрет. Це реальний інструмент.Вони рихлять ґрунт, годують мікробіоту, прикривають землю від спеки (у мене було дуже актуально на півдні), тримають вологу і не дають з'являтися ерозії, ще навіть пригнічували всі бур’яни в рядках у мене на городі. Але от де закінчується романтика.Сидерат - це теж рослина. Жива, ненажерлива зі своїм характером. І якщо ми вчасно не включимо голову - зелений помічник легко стає конкурентом, грибковим гуртожитком або насосом, який висмоктує останній азот.Особливо це стосується томатів (де я і проводила зелені експерименти). Томат любить сонце, рух повітря, помірну мульчу, сухий низ і провітрюваний верх.А тепер уявіть картину, якщо дати сидератам волю - ростуть по пояс, овес шумить як в степу, фацелія цвіте на рівні грудей, всередині сиро, роса не висихає,листя торкається одне одного, повітря стоїть. Злаковий екран на повну катушку! Ось такі ризиковані експерименти колись я робила (дякуючи Богу, тільки на двох рядках) і ще потім рік після цього видирала нові порослі фрагменти. Посіяв - то ще не природне землеробство. А якщо ще щедро посіяв і лишив - то санаторій для грибків.💯 Фітофтора в такому місці не приходить. Її там уже прописали.Зі свого досвіду зазначу точно, особливо небезпечна наша помилка - милуватись сидератами занадто довго. Просто шкода косити (красиво ж, ну ще хай поквітує, бджілки ж, не пече землю і прохолодний мікроклімат, томати краще дихають). Отож тоді томати і сказали: рятуйте. Я все скосила і лишила як мульчу. 👍🏻 Більшість сидератів треба зрізати до колосіння і грубого стебла, і масового цвітіння. Тоді вони ніжні, швидко перегнивають, не крадуть азот, не роблять джунглі і запрацюють як правильна мульча.Особливо обережно треба з житом. Це не милий зелений килимок, а агресивний сусід, корінням усе переплете. Інша історія - фацелія (не конфліктна) чи овес (легко коситься). І ось тут головна думка, треба дуже добре розуміти, що і як відбувається в землеробстві. Бо природа справді мудра.Але і фітофтора теж не дурна. І якщо зробити красиву густу вологу романтичну хащу, вона прийде туди швидше, ніж ми встигнемо сфотографувати свій еко-город на згадку. Тому мій ідеальний варіант зараз такий:сидерати обов'язково так( я їх люблю), жива земля так, мульча, і притінення молодої розсади тими ж сидератами інколи дуже корисно. Але вчасно прибрати, без джунглів і фанатизму. І тоді рослинам реально добре жити. І нам.Всім добра! Сонячна Фермерка