#пророботу демотивуюче це відсутність можливості помацати прогрес. В мене є кверя на те, шо трекати задачі і баги готові до тестуванні і в тестуванні, та ще заблоковані. Це ексесів для еврідей, якби я не була контрфріковою лічінкой ліда, то вистачило б готових в тест багів, які на мені, а сторьки на борді брала б. Но не про то.В мене вже тижні два в тій квері 30+ айтемів. От шо не зроблю - воно 30+. Вчора сіла зранку, закрила до вечора 15+ задач. 100% закрила. Рефрешлю кверю - а там вже 40+. Та йоб.Сьогодні зранку розкидаю задачі на себе і новеньку. Закриваємо. Вже 10+ точно закрили. Рефрешу. Сука. Знову 40+. Я більше не можу, Морріс. Нє, я ще маю кверю, яку називаю "фор дейлі репорт" - я дивлюсь в неї або коли не впадло таймщіт заповнити нормально, або коли треба хоча б очима помацати результат роботи. В неї падають всі ті задачки, яких я торкалась протягом дня. Але бляха, мало. Коли в кінці їбошного дня чесної праці задач більше, ніж на початку - я йобу даюсь трошки. Як даєте тому раду? Як мацаєте роботу для відчуття, що зробили достатньо?Я вже думала про те, шоб стакан з бусінками завести, але по відчуттю треба туди мішок бісеру висипати щодня і ще пів коробки щебня, щоб відчувати масштаб так би мовити. І якусь скульптурку ще недорізьблену, о.