Я сьогодні не змогла в соціальну функцію. Організм взяв своє за всю тижневу втому. Під вечір вже тільки видерлась на годинку сапати-плавати-качатись на воді з книжкою. В принципі, вчорашній візит до лора навіть пояснив, чому ж я кінчилась після *саркастично* всього-навсього тижня спання по менш як 6 годин щоночі: гайморит. Нє, ну це в певному сенсі краще, ніж ангіна, якою мене тільки лінивий не залякував ці два тижні, але теж така собі хєрня – симптоми лайтові, але лонгітюдно виснажують. Але ок, діагноз визначено, ліки дібрано, живем. На дворі літо, яке я параноїдально боюсь пропустити. Все ще. Все більше якихось активностей навколо, які цікавлять до трясучки просто – я тримаюсь. Я тримаюсь і не додаю нового прямо зараз, звертаю сили поки в заплановане. В сапи, наприклад. Ну ладно, ще розумію, що треба таки знайти в загашніках плавальні окуляри, поки вода тепла – я вже на плавала в прісній відкритій воді за це літо більше, ніж за останні років п'ятнадцять, і це прикольно. Але треба згадати брас і кроль правильні, обличчям в воду, так шиї буде користь з цього плавання замість шкоди. Згадувати буде непросто, я майже правильно то робила тіко останні півроку перед карантином, із тренером. Але можливо, чо, отакі штуки тіло згадує. Люди в різні моменти життя мені зараз знову кажуть, що я виглядаю ніби схудла. А я боюсь ставати на ваги, бо я явно набрала 😅 але могла трохи підтягтись знову – гребля на сапі, плавання, бокс, кардіо й силові. На тиждень того заледве 5 годин разом набереться й то лівнивеньких...але весною було 0, так шо не варто мені прибіднятись. Треба, треба зібратись купи і побути корисною державі.