Продовження інформації, що надходить відносно кандидатів у ВРП від науки.Євген Гетьман - НАПрНУРизики впливу, пов’язані з кандидатурою Євгена Гетьмана, полягають не стільки в його особистості, про яку взагалі відомо вкрай мало, а в ресурсах і поведінці його батька, ректора Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, та підконтрольних йому і керівництву НАПрНУ функціонерів. І йдеться не лише про впливову фігуру, а про цілий «харківський центр правової науки», який багато років формує кадрову та інституційну політику, і, на жаль, не лише в юридичній освіті й науці, а і в ВРП та ВККС. Деякі потрапили і в парламент, як доцент-профан Федя Веніславський, а деякі і до Верховного суду, найбільш яскрава активістка-хабарниця Олена Кібенко.За спиною кандидата Євгена Гетьмана стоїть вузол впливу, що має реальні важелі тиску і в університетському середовищі, і в академічних структурах. Окремий ресурс кандидата - вплив батька на голоси делегацій науково-дослідних інститутів НАПрНУ. Керівники інститутів НАПрНУ традиційно орієнтуються на вказівки керівництва Академії, хоча і має, зазвичай, власну автономну позицію. Проте, спрацьовує перше. У професійному середовищі добре відомо, що саме через цю вертикаль НАПрНУ роками просуває «своїх» кандидатів за схемою коли сигнал іде з Харкова, далі спускається на директорів інститутів, а ті вже працюють із делегаціями підлеглих інституцій. У результаті делегації від інститутів голосують не стільки як представники самостійних наукових спільнот, скільки як частина залежної від харківського центру правової науки структури, на яку чиниться прямий і непрямий тиск.Для правничих шкіл адміністративний ризик полягає в тому, що ректор флагманського університету, колишній багаторічний очільник акредитаційної інституції, "знає всіх" і контролює вплив в правничому середовищі. Сам Євген Гетьман, формально залишаючись у ролі «мовчазного» кандидата, у цій конфігурації є радше символом: усі розуміють, що справжні сигнали надходитимуть від батька і його найближчого оточення. Для багатьох закладів, які орієнтуються на харківський центр правової науки, підтримка сина ректора може сприйматися як вимушена плата за «нормальні стосунки» з цим центром впливу і з НАПрНУ.Окремим блоком є ризики прямого тиску на делегації від науково‑дослідних інститутів Національної академії правових наук України. Ключову роль тут відіграють не особисті дії Євгена, а позиція його батька‑академіка та керівництва НАПрНУ, яке контролює функціонерів, відповідальних за організацію роботи інститутів, розподіл ресурсів, долучення до проєктів, призначень. Якщо з боку керівництва НАПрНУ надходить сигнал, що «для нас принципово, щоб наш представник потрапив до ВРП», інститути опиняються в ситуації, коли незгода виглядає як прямий виклик тим, від кого вони щодня залежать.Функціонери НАПрНУ в такій конфігурації стають провідниками тиску, адже саме вони можуть організовувати наради, «роз’яснення», формувати делегації так, щоб до них входили максимально лояльні до керівництва люди. Формально ініціатором нічого не є Євген Гетьман – усі ключові меседжі йдуть «згори», від харківського центру правової науки в особі впливового батька та керівництва Академії, а функціонери лише реалізують цю лінію в повсякденній роботі. Такий опосередкований тиск небезпечний тим, що його важко персоніфікувати й оскаржити, але він добре відчувається в інституційній атмосфері.Якщо керівники установ розуміють, що «лінію» задає потужний харківський центр правової науки, а функціонери Академії її послідовно відтворюють, внутрішні рішення формуються з огляду на те, як уникнути конфлікту з цим центром сили. У такій ситуації кандидатура Євгена Гетьмана стає інструментом розширення вже наявної влади Харкова й керівного ядра НАПрНУ на сферу суддівського врядування, а не виразом автономної волі академічної спільноти.Далі буде...