#Цей_день_в_історії@chyznaetevy

120 років з Дня народження Івана Багряного!

Цього дня, 2 жовтня 1906 року — в місті Охтирка на Сумщині народився видатний український поет, прозаїк, драматург, публіцист, журналіст, політичний діяч та борець за незалежність України Іван Павлович Багряний (справжнє прізвище Лозов'яга).

У молоді роки вчителював (викладав малювання), обіймав низку посад в різних організаціях, працював на шахтах Донбасу. Писав вірші, здійснив поїздку по Україні. Деякий час навчався в Київському художньому інституті, який не закінчив через фінансову скруту та політичну неблагонадійність.

Входив до опозиційного літературного об'єднання «МАРС» («Майстерня революційного слова»), його твори нещадно критикувалися за принципову українську позицію. Віршована поема «Ave Maria» (1929) була заборонена цензурою, а історичний роман у віршах «Скелька» (1930) спричинив звинувачення «в проведенні контрреволюційної агітації». 16 квітня 1932 року його заарештували. Провів 11 місяців в одиночній камері внутрішньої тюрми ГПУ, засуджений на три роки заслання на далекий Схід, звідки намагався втекти, але був спійманий. За спробу втечі отримав новий термін (ще 3 роки).

Після повернення, 16 червня 1938-го заарештований вдруге — цього разу за «участь у націоналістичній контрреволюційній організації». Обвинувальний вирок не підписав і після двох років в'язниці (83 дні провів у камері смертників) восени 1940-го через брак доказів був випущений на волю. Пережите описав в автобіографічному романі «Сад Гетсиманський» (1950).

Під час німецько-совєтської війни переїхав у Галичину, приєднується до українського підпілля. Працював у референтурі пропаганди, брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради, розробляв програмові документи. Написав романи «Тигролови» («Звіролови»), «Люба», поему «Гуляй-Поле».

У 1945-му емігрував до Німеччини. Його памфлет «Чому я не хочу вертатись до СССР?» (1946) набув великого розголосу і став одним із тих документів, що змінили на Заході ставлення до проблеми «переміщених осіб». Редагував газету «Українські вісті», заснував Українську революційно-демократичну партію (1948), був головою виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР. Виступав за консолідацію українського патріотичного руху.

Помер 25 серпня 1963 року в Новому Ульмі (Німеччина). Незадовго перед тим висувався на Нобелівську премію з літератури.