Ти розводиш руками, розводиш іколекціонуєш цікаві різновидилітер. На кінчику пензля їх часом тримаєш, абипотім випустити на свободу. Абопритискаєш їх до паперу — тоді вониворушать своїми тонкими вусиками;ти тримаєш їх у баночці разом із тушшю. А інколи ти виходиш зі свого стануперманентної зосередженості і блукаєшвулицями, придивляючись до перехожих —всі вони нагадують літери різних абеток. А інколи ти підглядаєш за іншими літерами —тоді тебе охоплює якесь потаємне захоплення,змішане зі здивуванням. Інколи ти пишеш довгі листи рідним,друзям, знайомим, чіпляючи початокфрази до розділового знаку; тобі здається,ти в’яжеш. А інколи ти нічого не пишеш,і тоді тобі стає дуже сумно. Саме так, а не навпаки.

💔Сьогодні минає вже три роки з дня, відколи Микола Леонович перестав виходити на зв'язок. Талановитий поет, успішний дизайнер, багаторазовий член журі конкурсу «Найкращий книжковий дизайн» Книжкового Арсеналу, а згодом військовослужбовець, він зник безвісти під час виконання завдання біля Авдіївки. У видавництві «Смолоскип» у 2024 році вийшла його збірка «Повільна людина», а влітку 2022 року ми записали розмову з Миколою Леоновичем про те, як розвивався книжковий дизайн в Україні. Запрошуємо вас прочитати цей текст та придбати збірку віршів. Миколо, віримо і сподіваємося на твоє повернення. #втрати_війни