У найглибшому сенсі християнство означає кінець релігії. В євангельській розповіді про зустріч із Самарянкою біля колодязя Якова Христос не залишає з цього приводу жодних сумнівів. «Господи, – каже Йому жінка, – бачу, що Ти пророк. Батьки наші поклонялися на цій горі, а ви кажете, що місце, де слід поклонятися, в Єрусалимі». Спаситель каже їй: «Повір Мені, настане час, коли ні на цій горі, ні в Єрусалимі будете поклонятися Отцеві… Але настане час, і він уже настав, коли справжні поклонники будуть поклонятися Отцеві в дусі та істині, бо таких поклонників Отець шукає Собі» (Ін. 4:19–23). Самарянка поставила запитання про культ, тобто про релігію, а Ісус, відповідаючи, докорінно змінив саму постановку питання. Ніде в Новому Завіті християнство не постає як «культ» або «релігія». Бо релігія потрібна там, де існує непрохідна прірва між Богом і людиною. Але Богочоловік Ісус Христос зруйнував цю стіну, бо повернув і дарував нам не нову «релігію», а нове життя.У ранній християнський період ця свобода Церкви від «релігії» в звичному значенні цього слова давала язичникам підставу звинувачувати християн в атеїзмі. Їх не цікавила священна географія, тобто місця, де Христос перебував під час Свого земного служіння, ані храми, ані культи. Вони не здійснювали паломництв. У «старих» релігій були тисячі храмів, тисячі «святих місць», але для християн усе це залишалося в минулому. Вони не потребували «рукотворних» храмів: сама Церква, Тіло Христове, зібраний народ Божий – були у свідомості віруючих справжнім храмом. «Зруйнуйте цей храм, – сказав Христос про Єрусалимський храм, – і Я за три дні підніму його», – але Він говорив це про храм Свого Тіла (Ін. 2:19, 21). Сама Церква була новим, небесним Єрусалимом – і віра в те, що Христос невидимо приходить і перебуває серед тих, хто Його любить, була для них достатньою. «Історичність» Христа, звісно, була безсумнівною основою християнської віри, але для віруючих важливішим за «історичну» пам’ять про Христа був досвід Його присутності серед них. Таким чином, у Ньому було явлено кінець релігії, бо Він Сам був відповіддю на всяку релігію і її сповненням, втамуванням усієї людської спраги Бога, тому що в Ньому життя, втрачене людиною, було їй повернене.«За життя світу», протопресвітер Олександр Шмеман.