Як відомо, всі ми, люди з синдромом самозванця, недостатньо стараємось.А якщо помножити це на непоборний перфекціонізм, то можна взагалі зʼїхати з глузду та перейти в режим "краще я нічого не буду робити, бо що б я не зробив, воно буде не ідеальним, поганим та нікому не потрібним".Впізнав себе? Об'єднаймося у samozvanci gang, побачимо скільки нас!Тож для того, щоб щось робити, створювати, існувати – я вигадав для себе челенджі.Писати не "в стіл" а в соцмережі та цей телеграм-канал, де будь-хто може прокоментувати та оцінити. Виступати не для своєї команди, а публічно перед десятками (а інколи й сотнями) абсолютно незнайомих людей. Анонсувати великі проєкти та ставити амбітні плани, на кшталт запуску агенції BASE чи курсу Маркетологія.Сенс цих челенджів саме в тому, що в якийсь момент, після того, як ти натиснув enter, у тебе вже нема шляху назад. Ти самозванець, ти робиш недостатньо якісно та неідеально. Але ти робиш.Дофамін тут видають (або не видають) люди, які споживають цей контент. Лайки, шери, коментарі, згадки, довіра – все це і є паливом, на якому працюємо ми, самозванці.Інколи навіть пробігає думка "а може це комусь насправді потрібно".Повертаючись до челенджів, вся ця рефлексія в літерах викликана нещодавньою подією – інформацією про те, що мій курс "Маркетологія" вирішило підтримати Міністерство економіки України.Це прикольно та приємно. Але ж і ще більший рівень відповідальності за челендж. Сподіваюсь, не підведу.