Відмотай назад - Ліз ТомфордМоя оцінка: ★★★★☆Я очікувала, що пʼята книжка в серії сподобається мені найбільше, бо я обожнюю читати про те, як друзі дитинства стають першим коханням одне для одного, а додайте сюди ще гарячого хокеїста, віднайдену родину та «це завжди була ти», і ми вже на півдорозі до пʼяти зірочок 🙂Але щось якось з «Відмотай назад» в нас не дуже склалось. Давайте по пунктах.❤️ любовна лініяВ нас тут дві часові лінії: ⏺ дитячі та підліткові роки героїв (знайомство, дружба, юнацька закоханість, яка переростає в кохання, перші справжні стосунки та розрив, після якого герої зникають з життя одне одного на шість років).Ця частина книжки мені сподобалась: це було мило, тепло, зворушливо, я вірила в героїв і в те, як розвиваються їхні стосунки.⏺та теперішнє (в яке я не повірила ні на секунду). Я читала про дорослих Геллі та Ріо з постійною фоновою думкою «це не другий шанс, це намагання зробити вигляд, що перший шанс спрацював». Все виглядало так, ніби герої не закохані одне в одного тут і зараз — через шість років, коли вони отримали освіту та роботу, завели друзів, пройшли через скрутні часи та досягли успіхів. Це виглядало так, ніби вони закохані в ідею першого і єдиного справжнього кохання. Чи знають вони щось одне про одного зараз — якою людиною кожен з них є, що вони люблять, чим живуть, що робить їм боляче, а що дає сили прокидатись кожного ранку? Ні. Вони бачать одне в одному своїх 20-річних партнерів, які вже давно виросли. Заради Бога, за шість років можна стати абсолютно іншою людиною (повірте, я знаю, про що кажу), але ніхто з героїв не змінився — принаймні в очах свого любовного інтересу. Тому я не побачила між ними ні глибини, ні хімії, ні того, що вони приймають та справді кохають одне одного. Ілюзії? Так. Ностальгія? Так і ще раз так. Кохання? Серединка на половинку.💫 герої Ріо на початку взагалі не вражав, він був навіть трошки неврівноважений — запальний, подекуди грубий, недоречно ревнивий чи власницький (ти не бачив її 6 років і сподівався не бачити до кінця життя — то чому ти втрачаєш кляту голову від того, що хтось зве її «Гел», заради Бога? вона нічого тобі не винна, вона просто намагається вижити, чувак). Ну і навіть не будемо говорити про дисонанс між тим, яким Ріо був у попередніх книжках, і між тим, яким він був у своїй книжці — його наче підмінили (метаморфози Оллі з «Мого темного принца» навіть почали сприйматись нормально). Геллі мені сподобалась, претензій в мене до неї немає — в теперішньому вона поводилась адекватно. І хоч ці їхні інтриги-скандали-розслідування з причиною розставання 6 років тому трохи висмоктані з пальця, в мене тут, як не дивно, претензій до miscommunication тропу нема, бо обом героям було по 20, а на них звалилось багато проблем, з якими вони не змогли впоратись нормально — ну таке буває, я в 20 теж не була королевою раціональності.🤩 Мені сподобалось, що вже десь приблизно на половині книжки герої більш-менш розібрались з минулим і почали будувати нормальні стосунки без образ і недомовок (дякую, що не тягнули кота за це саме до кінця книжки). І от десь з цього моменту книжка почала бути цікавою, милою, гарячою і комфортною — ніяких драм, люди розмовляють словами через рот, «віднайдена родина» дуже радує, а головні герої беруть і вирішують проблеми, ставлячи одне одного на перше місце і не розриваючись між усім, що для них важливо. Я б поставила цій книжці десь 7/10, мабуть (хоча перші сторінок 200 я була впевнена, що це буде не більше трьох зірочок). З нетерпінням чекаю виходу українською книжки про дідуся Монті 😈Видавництво: 🌟 КСД#відмотай_назад_ліз_томфорд#відгуки_chornobrova_karooka