Бігаєм з Сарою в Майнкрафт.
Забрели в тундру. Вошкаємось біля чергового безіменного села яке моя донечка називає "вілиджом". Раптово, без оголошення війни і все таке, на мене нападає білий ведмідь. Я починаю відбиватись. За кілька плюх він клеїть ласти, біля білого ведмедя сидить його маленьке дитинча. Сара пускається ледь не в плач...
А чого ти його мамутата убив? Причому так і каже мамутата, періодично замінюючи на батьків. Кажу ж що то ведмідь комп'ютерний і взагалі все буде добре і його просто перестануть рендерити щойно ми відійдем. І не треба було нападати на мене.
Сара каже що треба малого врятувати. В її розумінні рятувати тваринок в майнкрафті це саджати їх на повідець біля своєї хати. Від якої ми відійшли кілометрів на 15 і половину дороги пливли як слабі морем. Але про ці труднощі Сара ще не думала, бо ведмедика рятувати треба вже. А доставка в її діп дарк данжн для тваринок то буде потім.

Повідця ні в кого з нас не було. І ми пустилися шукати павуків щоб їх загеноцидити і зібрати необхідні ресурси. Пошуки тривали недовго. Сарі набридло і вона побігла у вілидж, час од часу присоромлюючи мене що я такий сякий вбиваю нещасних тваринок, і взагалі, краще б той ведмідь мене загриз, або треба було просто втекти від нього. От Сара не така, Сара хороших тваринок не вбиває, лише - поганих.
Хвилин через 15 дитинча наздоганя мене волочачи за собою ведмедика на повідцю.
Питаю: ух ти, ти павутиння знайшла? Скрафтила повідець?
Сара: ні тату, я просто вбила альпаку на повідцю.
Я: так вона ж наче не дуже зла...
Сара: але вона вже доросла і в неї діток нема.

Ми з мамою почали хіхікати, а ведмедик хвилин за 15 склеяв ласти об рандомного скелета) грати з дітьми в ігри - весело)