Мамкин критик на недільній базі)..

Старомодна духом історія про шерпа Тенцинґа Норґея і його сходження (ледь не духовне паломництво, якщо вірити австралійці Дженніфер Підом) разом із британською експедицією на Еверест в 1953 році. Перший офіційно задокументований підйом на гору.

Це не так видовищно як однойменний фільм Балтасара Кормакура, але от ця старомодність і точкова камерність історії, де більше про первісний діалог людини з природою, а не войовничий вайб підкорити її за будь-яку ціну, роблять свою справу.

Плюс історично виважене зміщення акцентів на більш ніж важливу роль шерпів у цих експедиціях - оптика місцевих виявилася мені ближчою за азарт приїжджих.

Ґенден Пунцок - душа, Віллем Дефо та Том Гіддлстон по замовчуванню шикарні. Відчуття, що дивишся на справді божевільних людей не зникає весь фільм, але гори і все, що навколо них - і досі одна з улюблених тем в кіно.

Зайшло набагато ліпше ніж виживальницьке Серце звіра з Бредом Піттом, де Бред закриває своєю харизмою на екрані навіть красу природи, не кажучи все про саму оповідь та складну-важливу проблематику птср.