Коли я вперше стикнувся із синдромом Туретта - а то був публічний захід в Києві наприкінці 00их - я про цю хворобу навіть не чув. Тож коли незнайомий мен із задніх рядів під час виступу колеги по конкурсу почав викрикувати скблдь і навколо того, я ледь стримував регіт. Досі соромно за ту реакцію, але досвід є досвід…) Кірк Джонс зняв скромну подачею, але емоційно глибоку інді-драму про шотландця Джона Девідсона, який змалку хворіє на Туррета, і попри те, що не контролює окремих вигуків та тіла загалом, а ще, звісно, постійно ускладнює життя близьким, зумів в якийсь момент почати допомагати собі подібним. Роберт Арамайо справився з роллю більш ніж. Загалом, акторський склад тут на висоті, хоча про зірок не йдеться ні разу, що змушує особисто мене сумувати, коли я проводжу паралелі з нашим кіно. Цікаво, що нагородження фільму Джонса на «бафті» завершилося скандалом. Присутній на церемонії Девідсон вигукнув в бік Майкла Б. Джордана і його колеги слово на літеру «н», і пішло-поїхало… А фільм за нагоди гляньте.