​​З книгою Єрґовича, попри її рандомний вибір, все склалося ідеально)..Відпустка, карпатські тумани, друга полиця одного із найскрипучіших потягів Укрзалізниці, коротка форма і переклад Катерини Калитко. Міленко Єрґович пише про рідні Балкани через призму війни (вієн) з такою любовʼю і прийняттям, що цим можна лише захоплюватися. Без характерного патріотичного дискурсу, без якого уявити нашу навколовоєнну прозу (і на те є обʼєктивні причини) важко.Трагічні долі людей, родин, вулиць, міст, цілих країн. Травма, яка формує ідентичність. Пошук сенсів і способів втриматися (вижити) в часи, коли від тебе мало що залежить. Без зайвих пояснень, за що боролися четники, а за що усташі. Автор хоче любити і розуміти людей, що би вони не робили, заручниками яких обставин не були б. Звісно, тварин любите простіше, хоча би тому, що вони не стріляють в тебе через твою етнічну приналежність чи релігійні погляди, а ще вони гарно підсвічують людськість в людях тоді, коли здавалося би, пітьма всеохопна. Якщо любите Маркеса, Кундеру, не уникаєте суму і фрустрації в літературі, раджу.