Отож, почну. Так чи інакше частково відома моя особиста історія і вона стала ключем до переоцінки моїх знань, цінностей. Точніше те, що стало після. За якийсь час тема яка була провідною у мене, а саме пізнання і висвітлення більше української культури мені стала не цікава і болісна. Чесно, я дуже вразлива людина і я вже не хочу коперсатися в тоннах книг та інтернет-ресурсів. Я втомлена роботою, виснажена емоційно, мій зір впав і ношу окуляри. Копіювати написане чи знайдене кимось я не хочу, а на пошук особливого я не маю часу. Мої цінності справді змінилися і мої ідеали. Якби то боляче не було. Окрім того, є багато однакових каналів які віщають про історію, отож хай віщають. А я вже не хочу. Я зрозуміла що не можу робити більше це. Вести канал. Принаймні так як було. Люди які кажуть про те, що тільки зараз почали дізнаватися історію справжню - що заважало вам раніше більше читати? Більшість інтернет ресурсів сповнені багатьма цікавими книгами і різними журналами, які показують те, яким чином розвивалася наша культура. Іноді можна знайти такі примірники, які були надруковані лише раз та обмеженим тиражем.Можливо я зроблю фокус розвитку каналу на це. На пошук цікавих видань, книг, авторів, митців надалі. Поки на це не має бажання. Згодом опублікую щось, що вже колись знаходила. Кала звісно ж буде надалі займати простір в телеграмі. Можливо будуть якісь думки, стосовно речей які знайду. Але якщо чесно, я стала егоїстичною і більше думаю про себе і те що буде відбуватися зі мною подалі. Тому відстоювати ідеї чи ще щось, яких уже немає - не буде. Окрім того потрібно найти мені свою особисту цінність, та ідею яка б дозволяла мені не ловити хандру, а потім депресію, а мотивацію більше щось робити. Хоча, з нашою історією - це складно. Спробую найти якусь іншу частину нашої культури, для себе. Бо ідея вічної боротьби мене втомила. Та й ще раз, є багато крутих платформ які кажуть щось історичне явно краще ніж я. Поки у моєму житті не має місця для історії, хоча так чи інакше всі мої знайомі про це згадують, а я ні).