Спів/життя — це багато історій про людей, обʼєднаних сімейними звʼязками. Одна із ліній взагалі відбувається у майбутньому, і коли я про це дізналась десь із відгуків в інтернеті навіть трохи напружилась, бо хвилювалась за реалізацію😅 Проте, насправді, лінія із майбутнім родини гарно обромляє всю історію та дає надію на прямі літаки до Києва із Нью-Йорка. Чому, на мій погляд, варто прочитати Спів/життя? Книга написана дуже близьким для мене стилем, рефлексивним, сфокусованим на почуттях героїв. Місцями віддалено мені також стиль нагадував Забужко. А підкупив та занурив у читання другий розділ про "валізу та її жінку". Жінка збирає речі у валізу, згадує історії речей сама до себе, у неї зараз важкий період. Якщо ми з вами читаємо схожі книжки, ви це оціните. Те, що не оцінила я, але сподобається багатьом — спів у "спів/житті". Усі, від жінки у літаку Нью-Йорк - Київ та власниці валізи до усіх тіток, бабусь та доньок співають пісень. Співають українською, навіть, коли спілкуються російською. Пісні "Один в каное", бо резонує втрата дому. Хтось ретро пісню "Стефанія". А хтось "Пісню про Донбас", "На швидких поїздах", бо якраз вийшов фільм. Оця співучість збирає докупи всі історії, переїхавших, переселених, втративших та закоханих. Щоб мені хотілось від книги? У відгуках побачила вдалий вибір, як означити жанр — сімейна сага, але для сімейної саги не вистачає десь 400 сторінок. Усі герої та героїні мають цікаві історії, проблеми і бажання. І я би хотіла більше сторінок для кожної із цих ліній. Або, навпаки, я би хотіла повної концентрації на валізі та її жінці. Хотіла би прочитати-почути усі її думки та дізнатись рішення. Читайте 💫 Та чекаємо наступну книгу Юлії Птах!