Спів/життя — це багато історій про людей, обʼєднаних сімейними звʼязками. Одна із ліній взагалі відбувається у майбутньому, і коли я про це дізналась десь із відгуків в інтернеті навіть трохи напружилась, бо хвилювалась за реалізацію😅 Проте, насправді, лінія із майбутнім родини гарно обромляє всю історію та дає надію на прямі літаки до Києва із Нью-Йорка.Чому, на мій погляд, варто прочитати Спів/життя? Книга написана дуже близьким для мене стилем, рефлексивним, сфокусованим на почуттях героїв. Місцями віддалено мені також стиль нагадував Забужко. А підкупив та занурив у читання другий розділ про "валізу та її жінку". Жінка збирає речі у валізу, згадує історії речей сама до себе, у неї зараз важкий період. Якщо ми з вами читаємо схожі книжки, ви це оціните. Те, що не оцінила я, але сподобається багатьом — спів у "спів/житті". Усі, від жінки у літаку Нью-Йорк - Київ та власниці валізи до усіх тіток, бабусь та доньок співають пісень. Співають українською, навіть, коли спілкуються російською. Пісні "Один в каное", бо резонує втрата дому. Хтось ретро пісню "Стефанія". А хтось "Пісню про Донбас", "На швидких поїздах", бо якраз вийшов фільм. Оця співучість збирає докупи всі історії, переїхавших, переселених, втративших та закоханих.Щоб мені хотілось від книги?У відгуках побачила вдалий вибір, як означити жанр — сімейна сага, але для сімейної саги не вистачає десь 400 сторінок. Усі герої та героїні мають цікаві історії, проблеми і бажання. І я би хотіла більше сторінок для кожної із цих ліній. Або, навпаки, я би хотіла повної концентрації на валізі та її жінці. Хотіла би прочитати-почути усі її думки та дізнатись рішення.Читайте 💫 Та чекаємо наступну книгу Юлії Птах!