🇬🇧 Спостереження за Фараджем і висновки про опозиціюЗнаєте, що мене здивувало і певним чином зацікавило? Про-європейськість головного брекситира Сполученого Королівства Найджела Фараджа. Свого часу саме він стояв у витоків руху за вихід з ЄС, а його партія Реформ стояла у витоків політичного руху Брексіт до того, як його перехопили консерватори. Саме він робив останню гучну британську заяву у Європейському Парламенті та вмикав на повну гучність Rule, Britannia.Раніше він не пропускав жодного шансу, аби не вколоти правлячу партію - які, до речі, були його ідеологічними союзниками - за занадто теплі відносини із Європою. Мовляв, зрадники знову продають країну подорожче. Свого часу і Мей, і Джонсон, і Трасс, і Сунак від нього наслухалися цих нападок. Тепер же Британія та ЄС фіналізують частину питань по Брексіту і повертаються до "business as usual". Причому мають нахабство стверджувати, що тепер і торгівля, і транскордонні відносини будуть краще. І взагалі, Британія та ЄС - партнери і друзі, не зважаючи ні на що. А що Фарадж? А Фарадж мовчить. Проспав удар, так би мовити. До речі, ще зовсім нещодавно він ще й Україну встиг підтримати і закликати "повільну владу" давати більшу підтримку і більше зброї нашій державі. То що з ним сталося? Реальність, друзі. Як тільки консерватори програли вибори, Фарадж почав говорити за "кухонні справи" - інфляцію, інфраструктуру, ціни на продукти. І раптом опитування показали, що тепер немалий відсоток тих, хто голосував проти Брексіту - тобто проти Фараджа - тепер готовий голосувати за його партію Реформ. Найджела буквально таки вирішив перехопити прапор опозиційності у консерваторів і сам стати самодостатньою опозицією. Відсунувши ідеологію на другий план, він став дійсно цікавим політиком для більшої кількості людей. Думаю, американській опозиції є чому повчитися у британських колег.