сильний вітер, можливо наближається шторм. різні емоції, чорт його зна, яку покажу. міміка не слухається - посмішка на обличчі, а всередині кладовище всіх амбіцій. імена на могильних плитах, чому найчастіше я бачу своє? нескінченна дорога, а довкола лиш зелені дерева, кущі і свічки. «відчуваєш цей запах?», - безтурботність, що змішалась із пригніченим станом. вкотре апатичний епізод і мої очі сльозами наповнились. я пропустив пару могил, переді мною плита: «2020-2022» дивно, адже я досі живий. я дивлюсь довкола «2022-2023» і знову ініціали вицарапані мої. смішно, бо раніше я лишав ініціали наших імен на деревах, що майже прожили свій вік. це було роки 3 назад, а можливо й всі 5. бачу лиш густий туман, який так заважає вдихнути повітря у повні груди. озираюсь довкола й надалі, тепер імена вже не мої, лиш друзі, знайомі і ти. вже не сумую. знаєш, забув. я знову щасливий, я відпустив. «2023-2024» «2024-2025», дві могили підряд. дивно, що я не можу знайти нову, куди лягти.я чекаю на щастя, лишилось всього пару днів. сумую за посмішкою, що бачив я кожний ранок, і теплою ковдрою, що накривала наші тіла. я подумав про тебе і відстань, знову засумував. згадую твій запах, парфуми, шампунь. памʼятаю одежу, яку ти вдягнула в той день. макіяж як завжди на вищому рівні, хоча ти й без нього прекрасна, мабуть, ти й сама здогадалась. неважливо скільки компліментів я ще зроблю, скільки цілунків залишу на твоїх губах, скільки подарую теплих та щирих обійм, твій погляд той самий: щирий, законний та не має жодних таємниць, хоча не мені це казати. інколи мені страшно від думок, що ти щось ховаєш, але я й без того тебе кохаю.кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю. кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю. ти гідна кожної квітки, кожного компліменту, що я зробив та тих, що тебе досі чекають, сонячного проміння, дощу, найкращих сніданків, кожної строки у віршах, що я так рідко пишу, щирого кохання, сподіваюсь, що у мене виходить показати любов. я сплю сам майже тиждень, моє тіло знову накриває ковдра, неначе простирадло у моргу. я помер від того, що оболонка не змогла втримати всі нові емоції, враження та почуття. сильно відкрився, тепер страх заповнює кожен сантиметр тіла. ти як ніхто знаєш, чого я справді боюсь. фобія, мабуть. чому тоді захотів говорити сидячи перед твоїми очима про кожен свій травмуючий досвід, емоцію, яку відчував та думку, що так довго від всіх я ховав.