🌀 Сьогодні починається восьмий рік правління Зеленського.І знаєте, що мене найбільше вразило за ці роки? Не війна. Не скандали. Не навіть “Династія”.А те, як поступово почало змінюватися саме ставлення до держави.У 2019 році країна голосувала не просто за “нові обличчя”. Люди декларували, що голосували проти старої системи. Тоді багатьом здавалося, що головна проблема України — “старі еліти”. Хотілось чогось нового. Не конкретно чогось. А чогось нового. Не даремно ж стало гаслом хибне: ГІРШЕ НЕ БУДЕ.Цікава побудова фрази: тут не лише "зараз дно і нижче не буває", в і "все, що є хорошого - нікуди не дінеться".Суспільство помилилось в обох частинах складної тези.Бо проблема, як виявилося, була значно глибшою.Корупція в Україні існувала завжди. За всіх президентів були скандали, схеми, договорняки і люди, які використовували владу для власного збагачення.Але лише за Януковича почалася спроба перетворити корупцію не просто на хворобу системи, а на саму систему.Не просто “красти”.А централізувати право красти.Створити вертикаль, де доступ до ресурсів, посад, силовиків, судів і державних потоків визначається не законом, а близькістю до “своїх”.Саме тому Майдан був не лише про Європу.І не лише про мову чи геополітику.Він був ще й повстанням проти приватизації держави.Проти моделі, де країна належить “сім’ї”.І от сьогодні головний символ епохи Зеленського називається навіть не “95 квартал”. Не “слуги”. Не “нова політика”.А “Династія”.І це, можливо, найточніша назва всієї системи, яка сформувалася за ці роки.Не сім’я по крові.А династія по духу.Спадкоємці не Януковича як людини — а його моделі влади.Найіронічніше, що нова команда прийшла під гаслами боротьби зі старою системою. Але дуже швидко почала відтворювати саме те, проти чого суспільство повставало у 2014 році.Тільки у сучаснішій упаковці.Без золотих батонів.Без страусових ферм.Без радянського стилю.Зате: — з Telegram;— ботами;— цифровою державою;— зачисткою інформаційного поля;— ручним управлінням;— “своїми” технократами;— кооперативами;— кулуарною дипломатією;— і новою кастою недоторканних.Колись це називали “Сім’я”.Тепер — “Династія”.І, можливо, головний підсумок сьомого року полягає навіть не у прізвищах.А в тому, що частина суспільства нарешті починає бачити: проблема не лише у конкретних людях. Проблема у спробі знову перетворити державу на приватний механізм влади і контролю.Можна замінити Богдана на Єрмака, в Єрмака на Буданова..Можна поміняти Розумкова на Стефанчука...Можна оновити Гончарука Шмигалем, а Шмигаля Свириденко...Але вектор незмінний, в швидкість лише прискорюється...Але є й інша важлива річ.Коли у 2020 році опозиція кричала про “Велике будівництво”, більшість “вільних медіа” воліла цього не чути.Тепер, коли з’ясувалося, що саме “Велике крадівництво” і стало фундаментом “Династії”, вони нарешті починають помічати саму систему.Шкода лише, що разом із цим вони досі не дуже хочуть помічати тих, хто говорив про це ще тоді. Бо питання не в тому, щоб побачити, коли вже побачили всі...Питання в тому, щоб в країні були люди, які можуть побачити і сказати першими...Бо тільки коли хтось скаже А, суспільство скаже ББо тільки коли хтось побачить симптоми, хтось поставить діагноз, а усі разом почнуть лікувати...Бо життя це немспалах і прозріння чи сліпота, життям це процес, який або розумієш і виправляєш, або мовчиш і чекаєш, що буде далі.