🌀 ВСЯ НАДІЯ — НА ЗЕЛЕНСЬКОГО.БО ДЕРЖАВУ ВІН ПАРАЛІЗУВАВ САМ.“Щоб отримати ракети, будемо домовлятися, купувати, міняти, іноді навіть шантажувати.”Багато хто подасть це як “жорсткість” і “силу”.Але це не сила.Це — зізнання.Бо якщо ракети треба: — випрошувати— вимінювати— купувати— і вже навіть “шантажувати”це означає одну просту річ:👉 системи немає.Немає: — стабільних поставок— союзницької логіки— інституційної довіри— передбачуваного механізмуЄ лише ручний режим.А там, де ручний режим — там починається корупція.Це не я сказав. Це сказав Буданов.І тут найгірше навіть не саме слово “шантаж”.Найгірше — тип мислення, який за ним стоїть.Це не мова президента держави, яка є частиною великої коаліції.Це мова людини, яка не вибудувала систему і тому знову сподівається:👉 дотиснути👉 вибити👉 домовитись “в останній момент”Тобто — знову та сама пастка Зеленського:не командане дипломатіяне стратегіяа: 👉 “я якось вирішу”Але держава — це не базар.І не КВК.І не дворовий рекет.Ракети не з’являються від емоцій, образ чи імпровізації.Якщо це бравада — вона дурна, бо дратує партнерів.Якщо це правда — ще гірше, бо означає, що нормальні інструменти не працюють або взагалі не були створені.ОТЖЕ:проблема не в тому, що нам не дають ракети.Проблема в тому, що держава не здатна зробити так,щоб їх давали системно.І коли президент починає говорити про “шантаж” як інструмент —це вже не дипломатія і не стратегія.Це визнання того, щонормальні механізми не працюютьабо їх ніколи не було.А значить, ми знов і знов вже восьмий рік повертаємось у той самий стан,де все тримається не на інституціях,а на імпровізації і репризах однієї людини.А імпровізація — не система.І тим більше — не безпека.Бо в сучасній війні захищає не емоція,і навіть не рішення “тут і зараз”.Захищає тільки працююча модель.👉 ППО — це не ракети. Це держава.