#нампишуть Сьогодні я стала свідком спроби спровокувати ветерана військової служби — інваліда війни ІІ групи.Людину, яку чотири місяці лікарі буквально збирали по частинах: кістки, шкіра, щелепа, обличчя, руки, ноги. Збирали, щоб він міг жити далі.Низький уклін медикам — до самої землі.Але, на жаль, у нашому суспільстві є люди, які дозволяють собі підходити до ветеранів просто так — через власний поганий настрій чи проблеми в житті — і шукати “буфер”, до кого причепитися.Я вже вдруге стаю свідком одного й того ж:якщо ветеран не у формі, а в цивільному — його можна залякувати, погрожувати, не знаючи хто він і через що пройшов.За що погрози?За те, що людина спокійно вигулює свою собаку, яка допомагає йому в побуті після поранень?За що фрази на кшталт: «у тебе дві хвилини до проблем»?Хто ви такі?Яке маєте право?Звідки у вас ця вседозволеність?Сьогодні стороння людина підійшла з маленьким собакою на руках, почала провокацію, підносила її до нашої — та тремтіла від холоду і ледь гавкала. Конфлікту не було. Його створили навмисно.Я стала між своїм чоловіком — ветераном, який переніс 24 операції, важить 55–60 кг після поранень — і людиною значно більшої комплекції, яка погрожувала фізичною розправою.Це не емоції.Це не перебільшення.Це — реальність, у якій ветеранів принижують лише тому, що вони не в однострої.Я — дружина військового. Ми обидва — інваліди війни ІІ групи.І я говорю вголос те, про що мовчати більше не можна:👉 Ветеран не зобов’язаний носити форму, щоб заслуговувати на повагу.👉 Погрози та провокації — це злочин, а не “поганий настрій”.👉 Такі дії мають отримувати миттєву реакцію — виклик поліції та відповідальність.Це пост не про агресію.Це пост про межу, яку суспільство більше не має права переступати.Поважайте тих, завдяки кому ви живете у відносному спокої.