Мамо, не хвилюйся. Я сама.

Іноді дівчинка дуже рано розуміє, що мамі й так важко.

І намагається бути хорошою.

Не вередувати. Не просити зайвого. Самій справлятися зі своїми проблемами.

А якщо мамі погано — вислухати, заспокоїти, пожаліти.

І начебто нічого страшного не відбувається.

Просто одного дня ця дівчинка стає дорослою жінкою, яка звикла бути сильною для всіх.

Для мами. Для чоловіка. Для дітей. Для подруг.

Їй легше самій допомогти, ніж попросити про допомогу.

Легше сказати «я впораюсь», ніж зізнатися, що важко.

І навіть поруч із власною мамою вона часто не донька.

Вона та, яка вислухає.
Заспокоїть.
Вирішить.
Приїде.
Допоможе.

Ніби це вона — мама для своєї мами.

У розстановках ми дивимося на такі історії через ієрархію в сімейній системі.

Мама дала тобі життя.

І тобі не потрібно ставати для неї мамою, щоб любити її.

Іноді достатньо внутрішньо повернути кожній своє місце:

— Мамо, ти моя мама, а я твоя донька.

— Я люблю тебе.
Але твоє життя залишаю тобі, а своє — беру собі.

🌿

І знаєте, що для багатьох жінок виявляється найскладнішим?

Не перестати любити маму.

А дозволити собі не відповідати за неї.

🌿 А ти поруч зі своєю мамою частіше почуваєшся донькою чи дорослою, яка повинна все вирішити?

Саме такі історії дуже цікаво відкриває моя трансформаційна гра «Лагода Роду».

Туди можна прийти зі своїм запитом і подивитися, чи справді ти стоїш на своєму місці — чи давно несеш те, що тобі не належить.

Хочеш на гру — напиши мені «Хочу» 💛

З любов'ю,
Аліна Бражененко 💛

#лагода