Книжкова хвиля | Дмитро Павличко — Молюся й думаю про людські бідиМолюся й думаю про лю...

Дмитро Павличко — Молюся й думаю про людські бідиМолюся й думаю про людські біди,Про сикооких згорблених бабусь,Рабинь колгоспних. Заховатись нідеВід поглядів скорботних. Не берусьОписувать на смітниках обідиПенсіонерів наших. Ніби струсь,В пісок я хочу голову сховати,Щоб лиш того не бачити й не знати.Та не ховаю. Бачу аж до днаЦей вік, що поробив нас жебраками.Захмелена жадобою майнаЮрба, що звалася більшовиками,Немов із скелі брила кам’яна,Скотилася, розбила душі й храми,Все знищила й розпалася самаВ безодні, де ніщота спить німа.Розпалася? Пропала? Не скажіте!Ми ж полюбили бути в бідноті,Клясти біду і солодко терпіти —Це ж наші заповіти золоті,Ми звикли жити в норах, як терміти,Бичем нужди шмагатись, як святіУгодники — пророки більшовизму,Багатство ми сприймаємо як схизму.Ми любим ближнього, але ж багачНе ближній нам, бо з нами він не плаче.Його біда товче, а він, як м’яч,Чим тяжче б’ють його, тим вище скаче;А ти од горя ледащий, пиячІ проклинай своє життя, бідаче,Але багатому не потурай,Він в пекло йде, а ти, звичайно, в рай!Ось наш герой — нещасний пішаниця,Безкінний брат, а той, хто на коні, —Проклятий, бо йому багатство сниться,Бо він працює тяжко день при дні,Бо ж із його ланів тече пшениця,Погуркують коші в його млині;Заможний він — ми ж цінимо злидарство,Він не ввійде ніколи в Боже Царство.Та ми не вперше впали стрімголовУ царство щастя, де панує сила,Що переводить на злобу любов,Де рівність хижа світ перекривила,Де в ріках не вода, а вража кров,Де забивають цвяхи та зубилаВ серця невкірних, спрагнених добра, —Стара ця вже історія, стара!На плаху пана короля! ЗабратиВ багатих діаманти і срібло!Перетворити в нужники палати!Кропило обернути в помело! —Так бавляться великі геростратиСпоконвіків! Було це вже, було:Енкаведистська гільйотина хижа —Дарунок якобінського Парижа.Яке чудове гасло — рівні всі!Воно ж і справді, всі ми рівні в гробі,Та розмаїті ми в живій вазі,Бо ж є високочолі й низьколобі,Той в злочині живе, як у грязі,А той в убозтві, та в самошанобі —Поміж чужими рівних не знайти,І не бувають рівними брати.