#еллрой #нуар #midnight_review❤️‍🩹 Після російських атак на українське книговидання я гостро відчув за обов'язок купити і прочитати два романи Реймонда Чендлера, видані українською "Вавилонською бібліотекою"🤓 І от поки я чекав на посилки з Глибоким сном та Високим вікном, то пригадав, що ще до ковіду я придбав на розпродажі два романи Еллроя українською, але прочитав тоді лише Чорну жоржину, яка мене розчарувала. Втім, це було друге прочитання. Перше мене вразило, хоча вже тоді я відчув, що твір має "прогалини"Може, вся справа в романі? — подумав я. — Адже і фільм "Чорна жоржина" такий собі 📽 А от "Секрети Лос-Анджелеса" я дивився двічі чи тричі — і це чудовий фільм. Тому я припустив, що й літературне першоджерело має бути вражаючим😊 З таким настроєм я взявся за цей роман Еллроя.

😅 І що ж тут скажеш... Швидке читання — до приїзду книг Чендлера — тяглося так повільно, що я встиг прочитати два романи Чендлера, а Еллроя дочитав, бо просто змусив себе⚠️ Фільм набагато кращий: в нього стрункий сюжет, чіткі герої, виразна атмосфера. В книзі цього всього немає.1⃣ Сюжет розвивається "стрибками": "жваві" частини чергуються з "філерами". Формально, всі деталі потім складуться в розв'язку, але відчуття "топтання на місці" переслідувало мене більшість книги.2⃣ Захаращеність роману персонажами, про яких ми знаємо лише імена. І ці імена зринають і зринають, адже це злочинці, частина з яких пов'язана з сюжетом, а частина — " червоні оселедці", які мають нас відволікати. Запам'ятати всі ці десятки імен просто нереально. Найгірше, що всі вони — однотипні герої: сутенери чи дилери. Їх навіть за "ролями" не запам'ятати!3⃣ Детективна загадка дуже... млява. Одного з лиходіїв ми бачимо в пролозі. Тому коли у фіналі автор каже: "Ось головний поганець!", — хочеться знизати плечима: так це ж нам показали на 10-ій сторінці роману. І це б дурниця, адже в романі є три великі злочини, про які ми дізнаємося поступово протягом роману. Тобто градус напруги мав би наростати! Але ні🫠 Автор досягає такого ефекту, бо головні герої не особливо переймаються цими злочинами❓ Якщо їм байдуже, то чому має бути цікаво читачам?4⃣ Персонажі картонні. Трійця головних героїв нагадує Цербера: наче три різні чоловіки, а за характером — одна людина. Якби автор не нагадував, що один з них — наркоман в зав'язці, інший стає френзі, коли бачить насильство над жінками, а третій — син олігарха, то їх взагалі не розрізнити. Хоча тут я трохи упереджений: ці риси таки визначають головних героїв — як мономанії. Щоправда, дуже непослідовні. Коли автору треба, мономанія аж буяє, коли не треба — зникає. І дешевий фройдизм: автор все підганяє під психологічні травми. Які теж доволі непослідовні5⃣ Автор розказує, а не показує. З якогось моменту стає незрозуміло: дія відбувається в 1950-і чи в 1930-і? Якби автор не подавав дат, то було б незрозуміло. І саме місто: яке воно? Автор просто не вміє створити картинку. Все це було б просто сумно, але автор робить крок назад порівняно з Чендлером, через що сильно дратує