Серед «актуальної класики» є той піджанр, який би я з радістю перестала називати актуальним.

Книги про війну, післявоєнний час та зламані долі ніколи нами не розумілись правильно. Але зараз, читаючи анотацію подібної книги, нам стає не по собі, беруть дрижаки і розуміння, що ці книги ще надовго затримаються на наших полицях. І їх потрібно читати. Однією із таких вічних історій є «Жиль» Дріє ля Рошеля. Вперше опублікований в 1939 цей роман є автобіографічним та в певному сенсі одкровенням про жахи війни і що вона зробила із автором. В центрі сюжету маємо юнака, який повертається з фронту Першої світової та марно намагається віднайти своє місце у повоєнному суспільстві: у невдалих романах із жінками, політичних гуртках та інтелектуальних блуканнях. Та світ змінився, і він зовсім не приймає головного героя, від чого той пуститися берега і найде більш радикальніший шлях. Ми можемо багато говорити про те, що тут можна знайти реалістичні описи фронту Першої світової, політичні інтриги, ідеологічні суперечки у Франції 30-х років або відчути широкий спектр емоцій у відношенні до Жиля. Але найголовнішим все одно буде те, що це чергова болюча книга про чергове втрачене покоління. І закликаю вас звернути на неї увагу, бо аби чогось не допустити в майбутньому, про це треба читати вже зараз.