книжкова дегустаторка🍷📚 | Прощавайте, Ґабо і Мерседес. Ґабріель Ґарсія Маркес і Мерседес Барча. ...

🤎 «Прощавайте, Ґабо і Мерседес. Ґабріель Ґарсія Маркес і Мерседес Барча. Історія кохання у спогадах їхнього сина» Родріґо Ґарсіявидавництво: Лабораторія, 5/5❤️Ця невеличка книга – справжня рефлексія про вміння відпускати близьких людей, про вміння жити з розуміння невідворотного і про вміння проговорювати свій біль. Це спогади сина про останні дні геніального письменника, Нобелівського лауреата Ґабріеля Ґарсія Маркеса. В цьому невеличкому щоденнику Родріґо зобразив весь період, за який намагався прийняти близьке майбутнє та невідворотну смерть батька. Він не пише про нього, як про відому людину, яка залишила не малий слід в світовій літературі. Він зображує постать Ґабріеля, в першу чергу, як свою близьку людину, що вислизає з рук. І це боляче.Читати ці спогади і розуміти, що Родріґо, як учасник подій, нічого не міг змінити та вдіяти – боляче. Читати про пасивність та сухість світу – боляче, бо всім головне ексклюзив новини про відомого письменника. Це було щемливо та щиро. Місцями надто «оголенно» та «інтимно» в розумінні деяких деталей та емоцій, але це справді було потрібно, аби зрозуміти відчай та ситуацію. Ще особливо боляче читати, коли ти мав подібну ситуацію в житті. Справді важко навчитися жити з розумінням, що твоя близька людина вислизає з рук, а ти нічого не можеш вдіяти, і лише надіятися на краще. Тому тут книга максимально тригерна. І вона витягне ті жахливі спогади, якщо вони у вас є і ви ще їх не відрефлексували. Але як можна, в цілому, відрефлексувати смерть когось із батьків?Ця книга відчувається десь на рівні душі та сімейного зв’язку, і я б радила з нею ознайомитися, якщо ви любите трепетні історії прощання, любите Маркеса та маєте бажання нарешті відпустити біль по втраті когось.Нижче тримайте декілька цитат:— З висоти вісімдесяти років справді відкривається дивовижний краєвид. І кінець уже близько— Тобі страшно?— Мені безмежно сумно. До останніх років, коли пам’ять почала згасати, батько не перечитував своїх книжок, адже боявся, що вони виявляться ганебно недолугими і це паралізує його творчі здібності. Життя – хоч яке давнє, хоч скільки разів прожите – милосердно непередбачуване. Відсутність спонукає нас більше любити й пробачати. Я відверто шкодую, що так мало розпитував про непримітні подробиці їхніх життів, про непримітні подробиці їхніх життів, про найпотаємніші думки, найбільші сподівання і страхи. Можливо, батьки думали те саме про нас, бо хто вповні знає своїх дітей? #дегустація