Telegram statistics channel - @books_dogs

#цікавеПес Кліффорд давно став одним із найвпізнаваніших собак у дитячій літературі. Ось кілька фактів про те, як з’явився великий рудий пес 👇1️⃣ Автору казали, що він “не має шансів”Норман Брідвелл роками отримував відмови як ілюстратор. Усе змінилося, коли один редактор запропонував: «зроби з цього історію».2️⃣ Книга була написана швидкоПершу історію Брідвелл створив приблизно за кілька днів у 1962 році, хоча раніше ніколи не писав книжок.3️⃣ Кліффорд міг бути зовсім іншим за ім’ямСпочатку пес мав ім’я «Tiny» («Крихітка»), але дружина автора запропонувала ім’я з її дитячої уяви — Кліффорд.4️⃣ Його червоний колір з’явився випадковоБрідвелл сам зізнавався: червона фарба просто була під рукою того дня. 5️⃣ Дівчинка з книжки — це донька автораЕмілі Елізабет названа на честь дочки Брідвелла, яка згодом навіть впізнала себе в книжці.6️⃣ Сам автор не розумів, чому це стало хітомБрідвелл не очікував успіху й до кінця життя дивувався, чому історія про великого пса так «зайшла» читачам.📌 Джерело тут

Цю картину називають психологічним трилером або першою екзистенційною картиною Європи. Вона написана близько 1820 року, проте її стиль нагадує ХХ століття: тут багато порожнього простору, мінімалізм у деталях, яскраво виражена тривога і — головне — невизначеність сюжету. Бо важко сказати, про що саме ця картина.Мова йде про полотно Гойи “Собака”. Воно входить до циклу “Чорних картин” — фресок, які Гойя наносив на стіни свого будинку. У XIX столітті фрески почали руйнуватися; їх вирішили зрізати зі стін і перенести на полотно. Під час перенесення частина фарби втратилася. І ось тут виникла загадка.Старі фотографії фрески до реставрації показують темні форми над собакою — схожі чи то на птахів, чи то на постаті. Після перенесення вони майже зникли. Роботи були пошкоджені? Або ж ні — ми бачимо картину саме такою, як замислив її художник. Проте тоді: собака потопає? Собака виглядає з-за пагорба?Мистецтвознавці досі сперечаються. Адже від цього залежить сенс роботи: це приреченість чи очікування?

Ще один цікавий захід. Цього разу за участю "Поні Шетланд клуб" (інтерв'ю із засновницею, Аліною Басараб, було у журналі) 20 травня 2026 року на базі Інклюзивно-ресурсного центру Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка відбудеться науково-практичний семінар «Каністерапія у закладах освіти та реабілітації: міждисциплінарний підхід». До участі у заході запрошуються здобувачі освіти та науково-педагогічні працівники університету, педагоги, психологи, фахівці інклюзивно-ресурсних центрів, асистенти учителів, соціальні працівники, студенти, батьки дітей з особливими освітніми потребами, а також усі, хто цікавиться сучасними методами психолого-педагогічної підтримки та реабілітації. Партнерами семінару виступають: чернівецька громадська організація «Школа каністерапії»; тернопільська організація «Поні Шетланд клуб». У програмі семінару: теоретичні та практичні аспекти каністерапії; особливості використання терапевтичних собак у роботі з дітьми та дорослими; міждисциплінарна взаємодія фахівців у сфері освіти, психології та реабілітації; демонстраційні заняття за участю спеціально підготовлених собак; обговорення успішних практик впровадження каністерапії у закладах освіти та реабілітаційних центрах; презентація освітньої програми від міжнародного благодійного фонду «Four Paws» — «Як стати собаці найкращим другом». Семінар стане платформою для професійного обміну досвідом, налагодження партнерської співпраці та популяризації гуманних і сучасних підходів до підтримки дітей та осіб з особливими потребами.  Організатори звертають увагу учасників на необхідність дбайливого та відповідального ставлення до собак, які братимуть участь у семінарі. Терапевтичні собаки є повноцінними учасниками заходу, спеціально підготовленими для роботи з людьми, тому просимо дотримуватися рекомендацій тренерів і фахівців, не годувати та не турбувати тварин без дозволу супроводжуючих осіб. Дата проведення: 20 травня 2026 року Форма участі: очна Початок роботи: 14.00 год. Тривалість: 2 год. Місце проведення: центральний корпус Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Усі учасники отримають безкоштовний сертифікат участі у науково-практичному семінарі (2 год., (0,06 кредиту ECTS)). Кількість місць обмежена. Усіх бажаючих запрошують писати у фб-приват.

Кияни, є ідея, як провести вихідні максимально насичено разом з вашим улюбленцем. Приходьте на фестиваль Кураж, аби влаштувати вашому песику найкращий вікенд😍На Куражі цих вихідних, 9 та 10 травня, працюватиме інтерактивна зона Bubibo Day Care, де хвостики бавляться, поки господарі куражаться У просторі від Bubibo улюбленці отримають свою порцію розваг, ласки та уваги від професійних дог-сіттерів. Уявіть, поки ви на вінтажному маркеті, лекторії чи фуд-корті, ваш носик:🦮 грається в басейні з кульками, бігає по тунелях та знаходить нових пухнастих друзів;🐕‍🦺 виплескує енергію в іграх під наглядом профі;🐩 кайфує від “пухнастого Куражу”, а не нудиться на повідку.Якщо у вас ще немає свого носика – це знак, що пора це виправити! У зоні Bubibo Day Care ви зможете познайомитися з підопічними притулку Patron, які мріють знайти сім'ю. Хто знає, можливо, ви прийдете на Кураж самі, а поїдете додому вже з новим другом🫶🏻З правилами перебування в Bubibo Day Care знайомтесь на інстраграм-сторінці Bubibo🙌

Розвінчуємо міфи про “Титанік”Привід для цього є, хоча й трагічний: в ніч з 14 на 15 квітня 1912 року затонув “Титанік”. Звісно, усі газети тільки й робили, що віддавали перші шпальти новинам про це. Незабаром почали з’являтися й вигадані історії. Найвідоміша — про ньюфаундленда Рігеля, який нібито належав першому офіцеру Вільяму Мердоку. Кажуть, він годинами плавав біля рятувальних човнів і своїм гавкотом вказав капітану «Карпатії» шлях до людей у темряві. Але...📰 Газетна качка чи «вірусна» історія?Легенда про Рігеля — це плід фантазії журналістів, який зажив власним життям.· Першоджерело. Вперше історія з'явилася 21 квітня 1912 року в газеті The New York Herald. Стаття була підписана анонімним «членом екіпажу Карпатії». Журналісти того часу часто «дофантазовували» деталі трагедії, щоб задовольнити колосальний попит читачів на сенсації.· Жодних свідків. Попри те, що на «Карпатії» було понад 700 врятованих пасажирів та сотні матросів, ніхто, крім того самого аноніма, не бачив великого чорного собаку, якого підіймали на борт.·Мовчання сім'ї. Дружина офіцера Мердока пізніше підтвердила, що у Вільяма ніколи не було собаки на ім'я Рігель, і він не брав тварин у той фатальний рейс.📚 Рігель у літературі: від міфу до герояХоча Рігеля не було на борту, він став повноцінним літературним персонажем. Письменники настільки полюбили цей образ, що він перекочував зі шпальт газет на сторінки книг. Каюся, що і я використала цю легенду у книзі “Слідом за чорним псом”🫣. Хоча саме робота над главами і змусила ретельніше вивчити цю історію і переконатися, що це — красива легенда.

#журналБудь ласка, новий номер!🤩Що у новому номері «BOOKS&DOGS»? 🔎🐾🎨 Як побачити душу звіра крізь олівець?Художниця Тетяна Копитова розповідає, чому малювання з натури — це не просто техніка, і як війна змінила художню оптику (с. 3-4).🐕 Де закінчуються обійми й починається терапія?Разом з Ельвірою Поповою розбираємося, чи кожний добрий собака може бути терапевтом і які міжнародні стандарти рятують життя (с. 5).📚 Як написати книгу, коли навколо війна?Письменниця Світлана Вертола про підліткову літературу, досвід Іловайська та кота Барса, що надихає тримати удар (с. 6).✍️ Як оживити козацьку сагу XVII століття?Василь Крас відкриває завісу своєї майстерні: як архівні факти перетворюються на захопливі романи за допомогою звичайного паперу (с. 7).🐉 Хто стає прототипом фантастичних істот?Володимир Арєнєв запрошує на «письменницьку кухню», щоб показати, де мешкають реальні герої фентезі-світів (с. 8-9).🕵️‍♂️ Куди зник пес із шедевра Гейнсборо?Мистецький детектив: розслідуємо загадки класичного живопису та резонансну лондонську «Справу Коричневого Собаки» (с. 10-11).🎬 Чому породи собак мають людські імена та хто змінив Голлівуд?Дізнаємося, які породи собак мають людські імена. Від Рін Тін Тіна до Бетховена — згадуємо чотирилапих зірок, які створили історію Голлівуду (с. 12-13).🐾 Чи знаєте ви, які цікавинки знайшов коргі Читайлик у бібліотеці?Для найменших читачів підготували інтерактивні завдання. І для усіх -- поетичну сторінку (с. 14-15).✨ Посилання на журнал тутПриємного читання!

#зачепилоПобачила допис у Тредсі, де авторка жалілася, що видавництво відхилило її рукопис з поясненням "не пройшов перевірку рідерами". Авторка обурилася: мовляв, хто такі рідери, який у них фах, що вони можуть впливати на прийняття рішення щодо твору?🤷‍♀️Я б може і пройшла мимо, але наразі (десь вже два тижні) приєдналася до створення альманаху фантастики якраз як бета-рідер. Це перший мій досвід у такій справі, тож хочу пояснити, як все відбувається.Рідери - люди, від яких вимагається (у моєму випадку) лише читацький досвід. Якщо є досвід редагування чи відповідна освіта - ще краще. Тобто ми - ті самі читачі, які зустрічаються з текстом. Адже читають книги не тільки філологи, вірно? Тексти розподіляють між рідерами так, щоб один текст прочитало мінімум три рідера (але зазвичай його читають більше). Читають незалежно один від одного. Кожен пише свій короткий відгук. Якщо більшість відгуків схвальні, то текст йде до редактора. Хоча це ще не факт, що редактор буде працювати з текстом, — він має право також відхилити рукопис. Але це вже справа редакторська, я до неї відношення не маю.Тобто рідери дійсно можуть вплинути на подальшу долю твору, але тільки за результатами їхньої загальної оцінки, загального враження. Від себе скажу, що рідерство - це не так вже й легко. Навіть важко. Кожного дня отримуєш купу текстів, від 2 до 40 сторінок. Дуже різноманітних. І це не легке читання, задля власного задоволення: уважно читаєш кожен рядок, бо треба аргументувати свою оцінку. Тож рідери — це люди, які присвятили свій час вашому твору і висловили власну думку щодо нього. А якщо рідери — частина команди видавництва, то можна не мати сумнівів щодо їхнього читацького досвіду.Все, висловилася!😀До речі, у той альманах ще йде набір творів. Тема — фантастика, жахи, містика. Кому цікаво, надам посилання на форму участі.

#цікавеЯк Рембрандт пса вкрав 🧐🐕Ні, не справжнього — скопіював собаку, написану іншим художником, і вставив у свою роботу, у знамениту “Нічну варту”. У правому куту той самий пес, про якого піде мова.Як виявилося, цей пес майже ідентична копія собаки з малюнка Адріана ван де Венне (1619 рік). (Цікаво, що оригінальне зображення вперше з’явилося... на титульній сторінці посібника про протидію сексуальним спокусам!)Докази плагіату: 🔹 Рембрандт домалював псу висунутий язик під час гавкання. Але біологи кажуть: собаки так не роблять. Це ознака того, що майстер не писав тварину з натури, а просто “позичив” силует. 🔹 Собака на полотні стоїть впритул до барабана. У житті тварини бояться гучних звуків і навряд чи позували б спокійно. То це такі крадіжка? 🤔У сучасному світі — можливо. Але в XVII столітті це називали «наслідуванням». Художників навіть закликали копіювати майстрів, щоб вдосконалювати власну техніку. Так само зробив і Рембрандт.Відео, де детально показано схожість псів, дивіться тут.

#книготерапія #відгукТарас Прохасько. НепрОсті.Писати відгук на “НепрОстих” виявилося нелегко — не менш, ніж їх читати. Одразу скажу, що читала зі стікерами. Зазвичай вони в мене для нонфікшен книжок, для тих, які мені знадобляться. Але НепрОстих хотілося розібрати на цитати. Тому й вони — у стікерах.По-друге, стікери з’явилися вже у передмові, яку писала Оксана Забужко. Там була цікава думка про людей війни у літературі. Вони зазвичай постають, як люди нещасні, на долю яких випало важке випробування. Як люди, обділені життям. Цю парадигму порушив Імре Кертиш: він написав, що і у Освенцимі можна було бути щасливим (його романи автобіографічні). І у такому ж напрямку написані НепрОсті: можна бути щасливим і всередині війни, всередині катаклізмів, вбивств, очікування нападу.Сказати одразу, про що НепрОсті — важко. Про життя серед гір. Про кохання. Про мрії, які здійснилися, але від них треба було відмовитися. Сюжет розвивається геть не лінійно, ускладнюється ще й тим, що жінки головного героя, Себастіана, — Анни. Усі три. Вони з’являються у його житті не разом, а послідовно. Тому що перша Анна — його дружина. Друга — донька. Третя — онука. І зі всіма ними він жив і кохався. Якби пані Оксана не написала, що оці Анни — прообраз Трійці, я б взагалі не знала, як до такого у творі відноситися. Та й образ такої Трійці мене не дуже переконав🤔.Що сподобалося — атмосфера. Це як дивитися фільм Параджанова “Тіні забутих предків”. А ще — мова Прохасько. Влучні, несподівані порівняння і описи.“Апельсини були великі, як маленькі гарбузики” “Висушена рікою гілка” “Довкола росло так багато ялівцю, що запах його нагрітих, розмочених, надламаних, роздушених ягід, гілочок і коріння аж переростав у смак”. “Навколо лежала така краса, як у чийомусь іншому житті”. Читати варто хоча б задля того, щоб відчути такий несподіваний сенс слів.

#цікаве ДЕТЕКТИВ ПРО КНИГУ😮Гадаю, ви хоч раз були свідками того, що наклад книжки знищують, а клієнтів запрошують повернути придбані примірники. Одне з найгучніших вилучень минулого стосувалося якраз... книги про собак. А саме «The Saint Bernard and English Mastiff and All About Them» (1888 рік), авторів Джорджа Буллена та Джорджа Дікена. Це була своєрідна біблія для власників мастифів та сенбернарів, із розкішними гравюрами та купою порад.Але відомий кінолог того часу Х’ю Далзіл подав до суду. Виявилося, що автори «позичили» великі шматки його текстів. Вирок — вилучити все і знищити.Книжки вилучали, закликали здавати примірники, а видавці обіцяли усім повернути кошти.Але деякі власники сховали книги на полицях. Завдяки цій «неслухняності» до нас дожило 35 примірників.Сьогодні це справжня легенда. За цими «вигнанцями» полюють на аукціонах Christie’s, а їхня ціна злетіла до небес. Зізнайтеся, ви б повернули таку книгу чи сховали б її (якщо були б на місці перших власників у 1888 році)?😉