Чи знаєте ви, що творець сучасної української літературної мови взагалі не планував оприлюднювати свій шедевр, а першу друковану книгу живою мовою видали... як піратську контрабанду за спиною автора?

Наприкінці XVIII століття українській мові винесли негласний вирок. Після ліквідації Запорозької Січі та скасування автономії Гетьманщини козацька еліта поспіхом переходила на російську заради дворянських патентів. Живу розмовну говірку імперські чиновники зневажливо таврували «кухонним діалектом», абсолютно непридатним для серйозної поезії чи високих кабінетів.

Усе перевернув із ніг на голову скромний полтавський дворянин і штабскапітан Іван Котляревський. Повернувшись із кривавих штурмів турецьких фортець на Дунаї, він задля розваги почав перелицьовувати античний епос Вергілія. Але замість римлян на сторінках постали козаки у вишиванках і смушевих шапках, які після руйнування рідного дому блукають світом у пошуках нової Батьківщини.

Котляревський роками відвідував сільські вечорниці, ярмарки та шинки, записуючи сотні слів, які стрімко зникали: давній військовий сленг, соковиту лайку, забуті клятви та назви старовинних страв — від лемішки і зубців до путрі й сирівцю.

Рукопис миттєво розійшовся по руках серед місцевої шляхти. А 1798 року в Петербурзі прогримів вибух: багатий конотопський поміщик Максим Парпура самовільно надрукував перші три частини поеми за власний кошт. Котляревський був розлючений цим зухвалим піратством і згодом геніально помстився видавцю: у наступному виданні автор відправив Парпуру до пекла, прописавши рядки про жадібних смолярів, які «чужеє оддавали в печать».

Проте джина випустили з пляшки. До першого видання додали невеликий «Словарь малороссійскихъ словъ» на понад 900 позицій, який приголомшив читачів лексичним багатством. «Енеїда» беззаперечно довела, що мова українського села є не наріччям, а самостійною, дивовижно пластичною та потужною мовою.

Те, що починалося як приватна бурлескна гра офіцера у відставці, стало точкою неповернення. Котляревський легалізував народне слово у великій культурі й заклав той фундамент, на якому згодом постав Тарас Шевченко.

@istorium_ua