🧬 «Донька доктора Моро» - Сильвія Морено-Ґарсія
Жанр: готичне фентезі / наукова фантастика
К-сть сторінок: 400
Серія: одиночна книга
Видавництво: Lobster

📎 [ Тропічна готика • ізольована гасієнда • експерименти божевільного вченого • дорослішання • самоідентичність • контроль під виглядом турботи • Кастова війна в Юкатані ]

Уявіть, що все ваше життя - це один великий затишний світ. Дім посеред джунглів. Батько, якому ви беззаперечно довіряєте. Люди поруч, яких ви вважаєте своєю родиною. Вам кажуть, що зовнішній світ небезпечний, що певні речі вам краще не знати, а певні питання - не ставити. І ви вірите. Бо навіщо батькові вам брехати? А потім у цьому маленькому ідеальному світі починають з'являтися тріщини. У батька виявляється трохи більше таємниць, ніж хотілося б. У вас - трохи більше запитань, ніж йому подобається. І одного дня доводиться задуматись: а як взагалі розпізнати контроль, якщо все життя сприймала його як турботу?

Уявили?

А Карлоті Моро нічого уявляти не треба. Бо це її життя.

Якщо чесно, на початку ми з цією книгою дивилися одна на одну приблизно так: 👁️👄👁️ Я ще толком не встигла зрозуміти, хто тут хто, а в мене вже кидають в вир подій, історичний контекст, люди кудись ходять, про щось говорять...

АЛО. АСТАНАВІТЕСЬ! Я ЩЕ НЕ В'ЇХАЛА 😂

Перші розділи мені реально було складно вчепитися в історію. Але десь непомітно це «ну, норм» перетворилося на «не, ну це харашо», а потім і на «отак йому! да! маладєц мала! нє, обирай не цього, а цього! ото придурок! капец!», і всі інші можливі епітети.

І от тоді книга почала розкриватися зовсім з іншого боку. Бо «Донька доктора Моро» виявилась для мене набагато глибшою історією, ніж я очікувала. Так, тут є наукові експерименти, гібриди, ізольований маєток і доктор, якого трошечки хочеться стукнути!

[ або не трошечки ]

Але під усім цим ховається купа питань про дорослішання, людяність, власну ідентичність, свободу вибору і межу, після якої наука перестає бути пошуком знань і перетворюється на дуже зручне виправдання для жахливих речей. І все це ще й відбувається на тлі Кастової війни в Юкатані, тому тема того, кого суспільство взагалі вважає людиною, а кого дозволяє собі використати, звучить тут особливо голосно. Але найбільше мене зачепила саме Карлота. ЇЇ дорослішання та прозріння авторка показала дуже добре. Вона не прокидається одного ранку з думкою: «БАТЬКО МОНСТР, ЧАС БУНТУВАТИ». Вона виросла в цьому світі. Для неї правила батька - нормальні. Його заборони - турбота. Його рішення - правильні, бо він дорослий, розумний і точно знає краще. І тому спостерігати, як у неї поступово з'являється власний голос, було чи не найцікавіше. Спочатку маленьке «чому?». Потім ще одне. А потім раптом виявляється, що якщо поставити достатньо запитань, твій ідеальний світ може дуже швидко перестати бути ідеальним.

А ще, цей поділ на «людей» і «монстрів». Коли чим далі читаєш, тим сильніше хочеться запитати: а хто тут, власне, монстр? Той, хто виглядає інакше? Чи той, хто вирішив, що має право створювати, контролювати й використовувати інших заради своєї великої мети?

Коротше, починала я цю книгу з думкою «Господи, хто всі ці люди, і шо це взагалі таке?», а закінчувала вже з екзистенційними питаннями про людяність, свободу і те, скільки дуже страшних речей можна заховати за словами «я ж хочу як краще».

🙂

Оцінка: 8-/10 🧬

#відгук_на_книгу
#фантастика