Є такий соціальний тренд — no contact.Про нього багато говорять в US, але в нас поки немає такого розголосу (хоча впевнена, що це явище теж присутнє).No contact — це свідома відмова людини від спілкування з кимось із рідних чи друзів через якісь обставини. Як правило, це травматичний досвід у минулому, який іншою стороною не визнається. Або інша сторона (назвемо її кривдник) навіть після вибачення продовжує поводити себе так, як і раніше (словесно ображати, нехтувати, маніпулювати, знецінювати, вічно бути в позиції жертви якій всі винні etc).Вперше подкаст на цю тему я побачила у Опри Вінфрі, і ця дискусія викликала шалений резонанс в американському суспільстві.Люди люблять ділити все на "чорне" та "біле" - ця тема не стала винятком.Одна сторона повністю підтримала дорослих дітей, які через безпеку про себе вирішили не спілкуватися з батьками (там справа йшла саме про батьків).Інші підкреслили, що батькі — це найцінніше, що у нас є, і яким треба бути невдячним, щоб не говорити з ними.За статистино 27% американців притримуються no contact з важливими для них людьми. Цифра вражає. Але що на рівні глибше? Чому ми накидуємось на людей, які вирішили перестати спілкуватись і не заглиблюємось в причини "а що не так з іншою стороною?" Може відмова від спілкування — це єдина (по суті крайня) опція для тих, хто вже втомився обпікатися об травму?Якщо ця тема вам відгукується - принесла вам свіже інтерв'ю Jay Shetty з доктором Ramani,яка спеціалізується на темі no contact (в неї, до речі, є книга про No contact).Ключова думка з цього інтерв'ю для мене: "Люди часто обирають знайомий біль замість болю незнайомого" Легше продовжити травмуватися об людину, яка роками морально чи фізично робить тобі боляче, ніж перестати спілкуватися з нею, і зустрітися з нерозумінням сім'ї та винести цей тягар свого рішення. Тобто, зустрітися з болем прийнятого рішення і його інтерпретації суспільством.