Чорна Бібліотека | Ділюся унікальним контентом 😎 Це уривок, який не увійшов до фінального...

Ділюся унікальним контентом 😎 Це уривок, який не увійшов до фінального тексту «Там, де живуть книжки» (я сам його видалив, бо він не рухав дію і разом з іншим затягував оповідь), але він мені все одно подобається й багато чим відгукується особисто:Час від часу Надя намагалася жити більш усвідомлено, щоб хоча б відрізняти один день від іншого. З часів корони особистий та робочий час розмилися, перетворившись на один суцільний потік несвідомості.Вона зберігала цікаві рецепти з Тіктоку в окрему теку й діставала їх, коли її починало нудити від рутини. Тоді вона вмикала спокійну музику, інколи наливала келих вина й непоспіхом готувала, зосереджуючись на моменті. Намагалася відчути текстуру гарного шматка м’яса та соковитість овочів, дослухатися до буркотіння каструлі чи шипіння пательні, де розтікається шматок вершкового масла. Мирон в цей час плутався під ногами, сповнений бажання допомогти, або ж лежав на стільці й жовтими очима стежив за її рухами, немов хотів усе запам’ятати.Приготувавши вечерю, Надя одягала вінтажну сукню, яку купила у секондхенді саме для цього, запалювала свічки та всідалася їсти з гарного посуду. Спочатку їй було страх як важко — рука сама тяглася до телефону («Що там зараз у світі відбувається?») або ноутбука, щоб увімкнути улюблений серіал чи true crime шоу («Їсти просто так нудно!») Якось вона прочитала у книзі «Насолоджуйся кожним шматочком» про те, що зараз люди не вміють нудитися. Просто посидіти, нічого не роблячи, подивитися у вікно, побути наодинці зі своїми думками, помітити, зрештою, речі, що їх оточують. Інколи під вечір Надя не могла згадати де була, що робила та бачила, пам'ятала лише неясні уривки, в яких сама не була впевнена, чи то було сьогодні й, чи було взагалі. Це її лякало.Усвідомлені вечері дозволяли хоч трохи уповільнити шал життя. Надя йшла в офлайн режим й намагалася зосередитися на соковитості качиної грудки, уловити пахощі нових спецій, насолодитися хрумкотом болгарського перцю, згадати запах помідорів, які пахнуть гілкою, немов їх щойно з неї зірвали. Звісно, це коштувало чималих грошей (якісні продукти перетворилися на делікатес), але втомлений мозок теж потроху спинявся. Тихо палахкотіли свічки, кидаючи відблиски на вкритий вогкими краплями келих з вином, елегантно бряжчала мельхіорова виделка об тонку порцелянову тарілку, біла скатертина з JYSK перетворювала орендований кухонний стіл на урочистий. В такі моменти Надя завмирала, смакуючи кожну дрібницю, й боялася, що ця магія зараз зникне й на неї знов виплеснеться рев світу.«Запускай проєкти!»«Самовдосконалюйся!»«Побач світ!»«Створи бізнес!»«Міняй світ!»«Розкажи усім про себе!»«Фіксуй кожну мить свого життя — Інстаграм тепер твоя пам’ять».«Отримай ідеальне тіло!»Стільки вимог до маленької Наді, яка просто тонула під цим потоком. Невже недостатньо того, що вона просто є? Невже звичайне життя, як і продукти, перетворилося на делікатес?