Біологічний факультет ОНУ

Добрий день, біофак!Сьогодні поговоримо про фільм "Безсмертне життя Генрієтти Лакс" режисера Джорджа К. Вулфа.В основу фільму лягла книга письменниці Ребекки Склут. У січні 1951 року у Генрієтти Лакс виникли ускладнення під час пологів. Біопсія підтвердила наявність раку шийки матки. Через 8 місяців героїня померла. Однак незадовго до її смерті лікар, який проводив лікування, відібрав зразки її тканин для дослідження. Джордж Гей виявив, що її клітини, поміщені в пробірки, продовжували жити, не розкладаючись під впливом зовнішніх факторів. Вони могли ділитися безліч разів, що робило їх буквально безсмертними. Так створена знаменита клітинна лінія HeLa, яка стала одним із найважливіших інструментів у біомедичних дослідженнях.Таким чином, одна людська історія дала початок іншій — історії розвитку медицини та клітинної біології. Завдяки клітинам Генрієтти Лакс проведено тисячі досліджень, які допомогли врятувати незліченну кількість життів.Гарного дня! До зустрічі в наступній #bio_bookshelf

Добрий день, біофак!Сьогодні розповідь піде про документальний фільм "Мій учитель — восьминіг" 2020 року режисерів Піппи Ерліх i Джеймса Ріда.Стрічка розповідає про кінематографіста Крейґа Фостера. У 2018 році він почав займатися фрідайвінгом у холодному підводному лісі водоростей у віддаленій місцевості в затоці Фолс у Південній Африці. Крейг Фостер зустрічає восьминіжку. Протягом року чоловік документує її поведінку, спостерігаючи моменти полювання, маскування та боротьби за виживання.Між ними формується незвичайний зв’язок. Восьминіжка дозволяє Фостеру зазирнути у свій світ: побачити, як вона спить, полює та взаємодіє з навколишнім середовищем. Їй часто доводиться захищатися від піжамних акул. Під час одного нападу восьминіг втрачає щупальце.Під впливом цієї дружби Фостер переосмислює власне життя та зв’язок людини з природою. Це допомагає йому побудувати глибші стосунки з сином Томом, студентом морської біології, який цікавиться дайвінгом.Гарного дня!До зустрічі в наступній #bio_bookshelf

Вітаю, біофак! Сьогодні поговоримо про отрути скорпіонів.Отрути скорпіонів являють собою складну суміш іонів металів, амінокислот та амінів (напр., серотоніну), а також низькомолекулярних пептидів, нейротоксинів та ферментів, як гіалуронідаза, металопротеїнази та фосфоліпази A2, які служать для захоплення здобичі та забезпечення захисту від хижацтваВони взаємодіють з різноманітними молекулами-мішенями (іонними каналами, рецепторами та ферментами), пов'язаними із синаптичною передачею, поширенням потенціалу дії, серцевою функцією, гемостазом та іншими фізіологічними системами.Токсини скорпіонів також активні щодо бактерій, вірусів, грибів та паразитів.Така взаємодія робить токсини скорпіонів корисними провідними молекулами для розробки сполук з біотехнологічним та терапевтичним застосуванням, а також інструментами для клітинної біології.Токсини скорпіонів діють як інсектотоксини з перспективним застосуванням як інсектициди.https://www.mdpi.com/3531922Удачі! А з вами завжди #bio_interesting

Вітаю, біофак!Тилацин (тасманський вовк) був найбільшим сумчастим хижаком в своєму ареалі.Він нагадував собаку з довгою мордою, мав характерні смуги на спині, міг широко відкривати пащу, майже як змія, у самок була сумка для дитинчат, як у кенгуру.Коли на Тасманію прибули європейські колоністи, вони почали розводити овець, на яких почали полювати тилацини. Уряд Тасманії призначив премію за вбитого тилацина, що призвело до масового полювання.Дослідження, проведені вже після зникнення виду, показали, що ці тварини нападали на овець зрідка, а більшість нападів були справою здичавілих собак. У 1936 році останній відомий живий тилацин на ім'я Бенджамін помер у зоопарку міста Хобарт.Сьогодні ідею "де-екстинкції"(повернення вимерлих видів) обговорюють у наукових колах, і тилацин є одним із головних кандидатів. Дослідники з Університету Мельбурна намагаються зібрати повний геном тилацина з музейних зразків і відтворити його за допомогою клітин сучасних сумчастих.Удачі! А з вами завжди #bio_interesting

Вітаю, біофак! Разом з фактами поговоримо про реального Кінг-Конга.Вимирання вважається природною частиною історії Землі. За оцінками, протягом 4,5 мільярдів років існування планети, 99% усіх видів, які коли-небудь жили на Землі, зараз вимерли. Хоча більша частина цього вимирання сталася задовго до появи людей, нинішні темпи втрати видів надзвичайно високі.Гігантопітек був величезною мавпою, яка жила в Південно-Східній Азії від 2 мільйонів до 300 000 років тому.Досягаючи 3 метрів заввишки та вагою близько 500 кг, він був найбільшою мавпою, яка коли-небудь існувала.Вважається, що гігантопітек був переважно травоїдним, харчуючись бамбуком та іншими рослинними матеріалами, подібно до сучасних горил. Його вимирання, як вважається, пов'язане зі зміною клімату та конкуренцією за їжу з ранніми людьми. Незважаючи на його вражаючі розміри, були знайдені лише скам'янілі зуби та фрагменти щелепи, що робить його загадкою в багатьох аспектах.Дякую за увагу! Гарного вам дня! А з вами завжди #bio_interesting

Вітаю, біофак! Сьогодні тема нашого обговорення: Східна пума - зниклий "мисливець-одинак".Східна пума (Puma concolor couguar) — підвид пуми, який населяв ліси та гори від Канади до Арканзасу. Східна пума була майстерним мисливцем. Вона полювала на оленів, лосів та інших великих ссавців, тим самим контролюючи їхню популяцію та підтримуючи здоровий баланс в екосистемі.Зі збільшенням кількості поселень людей, пуми почали нападати на домашню худобу.Почалося масове їх знищення, а уряди штатів платили нагороди за вбитих пум. Це, у поєднанні зі знищенням лісів, призвело до скорочення популяції. До початку XX століття вона практично зникла з цих територій.Останнє підтверджене спостереження пуми в дикій природі було в 1938 році, коли її вбили в штаті Мен. Протягом десятиліть надходили непідтверджені повідомлення про спостереження.У 2011 році Служба рибних ресурсів та дикої природи США (U.S. Fish and Wildlife Service) офіційно оголосила східну пуму вимерлою.Удачі. А з вами завжди #bio_interesting

Вітаю, біофак!Поговоримо про ендемічний вимерлий вид острова Кауаї.Кауайський мохоЧисельність цього птаха скорочувалася з кількох причин: руйнування звичного ареалу і пресинг з боку свиней і чорних щурів, що прибули на острів разом з людиною, а також комарів, які переносили небезпечні пташині інфекції.За словами орнітолога Джорджа Мунро (George Munro), мохо був ще досить чисельним видом у 1899 році, проте за чотири його поїздки в Кауаї з 1928 по 1936 він не зміг ні побачити, ні почути жодного птаха. На той час загальна чисельність виду скоротилася до десятків особин.До 1981 року в живих залишилася остання відома пара мохо кауайських, проте після урагану Айва (Iwa) в 1982 році зникла самка. Самець, що залишився, ще довго облітав тихі ліси Алакаї зі своєю прекрасною піснею в надії залучити партнерку.Але його пісня так і не  отримала відповіді.Востаннє ця особина була зустріта у 1985 році, а почута у 1987. З цього часу вид вважається повністю зниклим.Бажаю удачі! А з вами завжди #bio_interesting

Добрий день, біофак!Сьогодні ми розпочинаємо рубрику "Книжкова полиця біолога".Поговоримо про книгу «Моя сім’я та інші звірі» Джеральда Даррелла.Це захоплива історія про дитинство автора на грецькому острові Корфу, де він спостерігає, вивчає та виховує тварин. Даррелл ділиться маленькими науковими відкриттями: як розпізнати поведінку різних тварин, як вони облаштовують свої гнізда, і, навіть, як налагодити контакт із дикою природою. Цікаво, що згодом він став професійним біологом, який заснував Джерсійський зоологічний парк (нині відомий як Парк дикої природи Даррелла) на Нормандських островах і багато зробив для збереження різновидів тварин у дикій природі. Даррелл також став відомим як письменник і телеведучий. Його твори допомогли стимулювати розвиток туризму на Корфу. А тепер питання для обговорення: Яку тварину ви хотіли б мати поруч з собою? Чи, може, ви уже маєте домашнього улюбленця?Бажаю вам завжди залишатися в доброму гуморі. Гарного дня!До зустрічі в наступній #bio_bookshelf

Вітаю, біофак! Давайте знову поринемо в світ науки разом з фактами.Кальцій – ключ до таємниці походження життя?Науковці з Токійського інституту науки зробили сенсаційне відкриття, яке може перевернути наші уявлення про походження життя на Землі. Вони виявили, що кальцій відіграє вирішальну роль у формуванні хіральності молекул, таких як ДНК і білки.Що це означає?Усі живі організми на Землі використовують лише одну з двох можливих дзеркальних форм молекул. Наприклад, ДНК складається з «правосторонніх» основ, а білки – з «лівосторонніх» амінокислот. Це явище, відоме як гомохіральність, є ключовим для життя, але його походження досі залишається загадкою.Нове дослідження:Дослідники вивчали винну кислоту – просту молекулу, яка може існувати в обох хіральностях. Вони виявили, що кальцій впливає на те, як ці молекули з'єднуються, утворюючи полімери. У присутності кальцію змішані розчини винної кислоти, що містять обидві хіральності, здатні утворювати полімери.Це відкриття свідчить про те, що кальцій міг створити умови на ранній Землі, де формувалися молекули з певною гомохіральністю. Це відкриває нові перспективи для розуміння того, як виникли перші будівельні блоки життя.Чому це важливо?Це дослідження ставить під сумнів традиційні теорії, які зосереджуються на РНК, ДНК та білках. Воно показує, що простіші сполуки також могли зіграти важливу роль у походженні життя.Бажаю удачі! А з вами завжди #bio_interesting Як кальцій міг відкрити джерела молекулярної асиметрії життя | ScienceDailyhttps://www.sciencedaily.com/releases/2025/03/250327142001.htm

Вітаю, біофак! Сьогодні факти приготували для вас нову цікаву історію. АрнольдРізнобарвного лобстера на ім'я Арнольд помітив покупець у продуктовому магазині "Shop and Save" у Мілбріджі, штат Мен.Викупивши унікальну істоту, чоловік пожертвував її у навчальний центр.Характерна мутація Арнольда з поділом кольорів зустрічається лише в 1 із 50 мільйонів лобстерів і є результатом злиття двох запліднених яйцеклітин у процесі розвитку.Причому, таке забарвлення хоч і незвичайне, але не найрідкісніший вид пігментації.Наприклад, омари-альбіноси зустрічаються набагато рідше, їх частота становить 1 на 100 мільйонів помаранчевих і жовтих омарів зустрічаються з частотою 1 до 30 мільйонів, червоні омари - 1 на 10 мільйонів, а сині - 1 на 2 мільйони.Але в Арнольда є ще одна особливість, яка робить його ще рідкіснвшим мешканцем океану.За даними Інституту Шоу, для захоплення їжі він використовує свою дроблячу клешню з лівого боку, хоча більшість його родичів "правші".Удачі! А з вами завжди #bio_interesting