сьогодні в мене був неймовірно кончений ранок, бо, будучи в дофаміновій ямі після японії, я ніяк не можу повернутися в рутину, і до того ж увійшла в стадію регресу на серфінгу, коли перестають виходити навіть базові речі

сьогодні на тренуванні в нормальних умовах з нормальними хвилями я стала на дошку один раз. один!

всі інші рази я робила сальто, отримувала бордом поміж ніг, по голові і два рази по коліну. дякую що не втопилася

в дні, коли ти очікуєш від себе чогось, а виходить нічого, я іноді входжу у жахливий режим ненависті - це нераціональна комбінація з люті та відчаю, які фізично душать і вириваються агресією, а потім нестримними сльозами. така собі ціна яку платиш за пожиттєву надмірну емоційність

в результаті з океану я виходила в істериці, нагрубила всім друзям, відштовхнула тренера, який намагався підтримати, і пішла сидіти на бордюрі в сусідній квартал викликати таксі додому

і всю дорогу в таксі і вдома ревіла як белуга від власної нікчемності

потім трішки прийшла в себе, вибачилася перед усіма за інфантильну неконтрольовану поведінку, але паршивий стан все одно залишився десь поряд депресивною тінню та бажанням злитися з запланованої вдень зустрічі

а запланована зустріч була з дівчатами в спа. якщо чесно, не знаю, як вписалася в цю авантюру, бо ні басейни, ні сауни я не люблю, але здалося прикольним провести нетипово для себе час
...але це було до того, як я проридала весь ранок))

диво полягає в тому, що іноді найкраще, що можна зробити для тіла та психіки це дати їм просто побути в ненасильному потоці

в сумному стані
в басейні з гарним видом
в компанії друзів, які спитають як ти і відволікуть своїми історіями
дати тілу смачну їжу
вкласти його спати в обійми о 6тій вечора
дозволити голові не аналізувати і не сварити себе за неадекватність
дозволити собі бути не найкращою версією себе і здивуватися, що близькі це приймають із турботою

короче, не те щоб я стала фанаткою спа, але воно мене сьогодні врятувало від погрібальної ями)) особливо душ шарко, в який я ходила 3 рази, бо оце відчуття коли тобі на голову ллється водопад води і грає класична музика це якийсь медитативний космос - стояла б під ним годину

але взагалі на цей пост мене надихнуло інше

розмовляли тільки що з подругою, і вона сказала, що в неї є чатик, де вона збирає скріни відгуків вдячних клієнтів чи якісь ще досягнення, і коли їй сумно, вона переглядає їх нагадуючи собі що вона умнічка

інша подруга розказала, що вона любить ходити в спа як в нагороду собі за щось виконане

і я задумалася чим тішу себе за міні досягнення
виявилося, що нічим 😕 точніше, я постійно себе чимось балую, але в моменті і зазвичай без приводу, типу хочеться - беру/роблю/купую. це ніколи не привʼязано до подій і відчувається скоріше як "я собі це дозволяю", а не "я себе цим вітаю"

припускаю, це повʼязано з тим, що я все життя радію будь яким перемогам рівно 5 хвилин, бо далі треба рухатися ще вище і ставити нові цілі

і в моїй парадигмі світу якщо я чогось досягла, це не було вже й так важко (передаю привіт всім бідолагам з травмою знецінення)

а якщо не досягла - то я остання нікчема на землі, а не звичайна людина в тимчасовій безресурсній кондиції

хочеться трішки збалансувати ці стани і навчитися фіксувати важливі й крихітні сходинки процесу, а не тільки результат, у якого зазвичай навіть немає фінішної точки, бо ж завжди є куди краще

а тому поділіться будь ласка як ви святкуєте свої маленькі перемоги? як ви себе тішите, коли сумно? чим ви покращуете свій стан і як піклуєтесь про себе?

може, я собі позичку трішки свідомої та заслуженої турботи про себе ❤️‍🩹

ps це сьогоднішій вид на Порто з басейну в готелі The Yeatman - здається, одна з найкращих панорам на улюблене місто 🥹

#reanity_surfing
#reanity_особисте