Бердянськ в окупації | Нам пишуть:👇👇👇Доброго дня!Сьогодні пишу не про наше окупаційне життя, ...

Нам пишуть:👇👇👇Доброго дня!Сьогодні пишу не про наше окупаційне життя, а про те, що болить. І про те, що взагалі важко зрозуміти.Живуть люди. Або хтось дуже схожі на людей. У них є родини — батьки, діти, внуки, чоловіки та дружини. Кожен або має улюблену справу, або працює, щоб вижити; більшість прагне дати своїм дітям усе необхідне. Так влаштований світ. І таке у всьому світі вважається нормою. Чи в сусідній рашці було інакше? Здається, ні. Чи означає такий спосіб життя, що має бути війна? Звісно, ні: коли людина живе в мирі, їй війна не потрібна.Але що сталося, коли звичайні люди з нормальним ставленням до життя перетворилися на людиноподібних істот, які радіють війні? Війні жорстокій, де гинуть не тільки «вороги» (як їх називає пропаганда), а й рідні — чоловіки, брати, сини.Я дивлюся на кадри знищених міст і сіл Донбасу і не можу зрозуміти - яка користь Маням і Валюхам від руїн кожного з цих міст? Чому радіє шахтар Ваня з Кузбасу, коли черговий «КАБ» летить на дніпровську шахту? Невже вчителька Анна Василівна, яка мала вчити дітей добру й прекрасному, радіє руїнам дитячого садка чи школи?Це — та сама жорстока правда, яка перетворила людську цивілізацію на сучасне пекло.У РФ дуже люблять хизуватися пам’яттю про Другу світову. І дійсно: їхні пропагандисти взяли кілька уроків із тих часів. Один з них — пропаганда як перший крок до політики ненависті. Пропаганда нацистської Німеччини перетворила євреїв на «ворогів арійців» — так почався Голокост.Пропаганда путінського режиму склала свою власну жахливу суміш: винні в усьому не корупція й жадібність власної влади, а «козні Заходу», НАТО й «українські нацисти-бандерівці». Для рашистської пропаганди Степан Бандера й ОУН–УПА — не історія, а одвічний міф про «внутрішнього ворога».Тому за двадцять років у хворих мізках росіян українець став синонімом ворога, якого треба «асвабадіть» і перевиховати в росіянина; а якщо він цього не бажає і захищає свою незалежну країну — він «нацист». Судячи з поведінки багатьох, «нацисти» в Україні — майже всі, отже всю Україну треба знищити.Мані, Валюхи й Івани часто не мають уявлення, де той Донбас взагалі знаходиться і як, власне, тлумачиться ця абревіатура. Їм байдуже, що Мар’їнка чи Бахмут колись були квітучими містами — вони радіють «перемогам СВО», бо їм так кажуть по телевізору. Шахтар із Кузбасу не знає і не хоче знати, що Покровськ — колишній Красноармійськ, шахтарське місто. У його хворих і часто нетверезих мізках у Красноармійську бігають «нацики» й «бандерівці».А вчителька серед руїн українських шкіл не бачить дітей — там «кляті фашисти». Для більшості расєянців - в українців «немає дітей» взагалі.Після Другої світової німці пройшли довгий та болючий період осмислення того, що вони накоїли. Коли я була в Німеччині, то спілкувалась там з середньостатистичним німцем на їмʼя Хайнц, якому було за вісімдесят. Його батько служив у Вермахті, і Хайнц усе своє життя намагався спокутувати провину: допомагав тим, хто приїжджав до Німеччини з колишнього СРСР, особливо євреям.У росіянського Ємєлькі чи Івана цього ніколи не буде.І Ємєлька, і Валя, і шахтар Іван звикли до бруду, до розбитих доріг і домівок. Їх не хвилює, що в XXI столітті до 30% росіян не мають туалетів у будинках, а більш ніж дві третини площі їхньої країни взагалі не заселені. Для них головне, щоб телевізор говорив: «ми великі, ми щось захопили й асвабаділі», і вони за це заплатять будь-яку ціну.Німцем Хайнцем вони ніколи не будуть.Тому ті українці, які нині ганьблять свою країну, відмовляючись її захищати, мають це зрозуміти. І слава кожному хлопцю й дівчині, які зараз її обороняють!