Бердянськ в окупації | Нам пишуть:👇👇👇Доброго дня, шановна редакціє!!!Ось вирішила написати, б...

Нам пишуть:👇👇👇Доброго дня, шановна редакціє!!!Ось вирішила написати, бо незалежно від того, як ви розпорядитеся текстом — ви для мене єдине джерело, з ким можу поговорити. Сьогодні — про цинізм.На душі розпач. Бо радісно, коли спілкуєшся з однодумцями, а коли — ні?Почну з умовного діда Колі. Такий звичайний пенсіонер років сімдесяти. Спокійний, давно самотній. І ось ця людина починає говорити суржиком у дусі рашивізору: мовляв, це Україна бомбитиме мирних росіян. Про українських дітей, що загинули від ракет і бомб ворога, дядя Коля або не чув, або не хоче чути.Інший приклад — чоловік середніх років, який проблему відсутності води в місті пояснює «скакалами на Майдані». Звязок між підірваним Каховським водосховищем і прагненням українців побороти корупцію тут важко прослідкувати.Є й підлітки, що мріють йти служити до загонів рашистської армії. Для них поняття захисту Батьківщини не має значення — цікавлять гроші, і відразу багато. Ось такий побутовий цинізм нашого часу.Від такого спілкування входиш у ступор. І коли в 12 пунктах пропозицій щодо завершення війни немає питання про те, що робити з людьми в окупації, починаєш думати: чи варто їм взагалі допомагати?Але я все ж впевнена, що таких, як вони, меншість. Просто в дискусії майже ніхто не вступає. Через майже чотири роки люди про це мовчать.Формула моєї подруги, яку вона озвучила ще в 2014 році — «хто який телевізор дивиться» — працює й досі. Саме на цьому базується цинізм нашого часу.Ось цілий рашистський міністр Лавров (про конячку поки промовчу) на повному серйозі заявляє, що на території, підконтрольній Україні, у владі — нацисти. Ця людина чудово знає, що таке нацизм і як таку категорію ідентифікувати. Вона не дурень. Але їй вигідно цинично брехать і грати роль «обдолбаної конячки», бо тисячі дядь Коль мають у це повірити.Кілька днів тому, 22.10, у Харкові одразу три «шахеди» вдарили по дитячому садочку. Це не випадок — це спланована акція. Дітки були в укритті, але кадри показували маленькі ніжки під курткою чоловіка, який ніс перелякану крихітку.А того ж дня в Бердянському районі «святкували» День білих журавлів — пам’ять про солдатів війни, що скінчилася 80 років тому. Вірш Расула Гамзатова — шедевр, і пісня прекрасна. Але як поєднати це зі святкуванням у той час, коли зараз б’ють по дитячих садках, а дядя Коля цинічно радіє знищеним цілям? За що воював Гамзатов і мільйони радянських чоловіків — щоб їхні правнуки бомбили дитячий садок? Це цинізм найвищого ґатунку.Вчора весь Херсон був під обстрілами: артилерія б’є по будинках і транспорту. І недобитий Сальдо дає інтерв’ю про «співчуття страждаючим від нацистів херсонцям». Цинічно — але для дядь Коль це аргумент.Наш час — це не лише час військових дій. Це час цинічної брехні, що накочується хвилями. Протистояти цьому має лише зворотна хвиля правди. Кожне слово цинічної брехні має отримати такий удар правдою, щоб навіть ватний дядя Коля і сучасний «антимайданщик» Дмитро зрозуміли.