​Нещодавно ми розповідали про гігантський репортаж американської журналістки Сари Тополь, який вийшов у журнальному додатку до видання The New York Times. У ньому йдеться про російського військового, “який вирішує втекти з країни разом зі своєю родиною після того, як воював у війні путіна проти України”. Фактчекерка По той бік новин Альона Маліченко прочитала всі 38 розділів на 30 тисяч слів (по суті мініроман) статті. Її висновок – це пропаганда. Завуальована, добре написана, але все одно пропаганда. ❗ Репортаж є прикладом маніпуляцій та виправдання злочинів російських військових, оскільки створює у свідомості читачів викривлений погляд на агресора. Така риторика підкріплює міт, що вся відповідальність лежить виключно на путіні. Ці публікації відвертають увагу від злочинів росіян і схиляють до того, щоб їх ніколи не було притягнуто до відповідальности за участь у війні, мовляв, вони ж там “не за своєю волею”. Що цікаво, автори таких публікацій завжди мають схожий бекграунд. Сара Тополь, авторка репортажу, багато років пише про постсовіцький простір, володіє російською мовою та робила репортажі з москви. Не здивовані. ❗ І найприкріше, що The New York Times далеко не єдине видання, яке займається олюдненням російських убивць. Так, видиння The New Yorker анонсувало обкладинку і головну тему майбутнього випуску за жовтень. На титульній сторінці зображено портрет російського імперіаліста та прихильника окупації України Алєксєя Навального. А в номері опубліковано уривок із його тюремних щоденників. У них Навальний розповідає про останні роки свого життя, проведені в ув'язненні, і закликає російський народ протистояти режиму Путіна. "Треба робити те, чого вони бояться — говорити правду, поширювати правду", — пише Навальний. "Це найпотужніша зброя". 🦉 До ваших роздумів Порівняйте, як The New Yorker ілюстрував номер про прeзидента України Володимира Зеленського у 2022 році та як ілюструє нинішній номер про Навального.