цінність цигарки на двох.

вино втрачає цінність коли немає кому написати пʼяну дурню в телеграмі.
цигарки втрачають цінність коли немає з ким розділили пачку.
письменництво втрачає цінність коли ніхто не читає твої вірші чи оповідання.
піаніно укутується пилом неначе ковдрою без слухачів, навіщо готувати смачно, якщо немає кому?
навіщо гарно вдягатись, якщо тебе в кавʼярні ніхто не зустріне?
гул розмов, уривків фраз розбивається друзками, лишень я вдягаю навушники. я не знаю, кому написати про цей крутий трек який я знайшла, я не знаю кому скинути кружечок з новою сукнею, я не знаю кому малювати портрети, кому грати на гітарі, кого запрошувати на пиво.
я не знаю, що мені робити у світі тиші.
у світі мільярдів душ, в світі де мої рідні десь загубилися по світу.
рідне місто ковзає під мартінсами, в подорожах я згубила все, що мала.
все що, я мала пішло мене не гукаючи.
я завжди обирала самотність, була егоїстичною блядю і ніколи не відповіла вчасно, якщо була змога побути як найдовше самій, я без зайвих вагань обирала себе.
бо я завжди мала, що втрачати, мала кому дзвонити, кому писати дурню коли я пʼяна, завжди мала з ким використати презервативи і спустошити пляшку вина, кого запросити в ліжко і з ким поїхати в гори.
коли настала тиша в моїй квартирі, коли вино я пила з гіркотою самотнього алкоголізму, я прокинулась і зрозуміла, що втрачати більше нічого.