коли людина стає тобі ближче ніж гарячі молекули тіла, коли атоми на які мене розбирають як на дитячі пазли світяться вогниками палаючого світла, все не здається таким фатальним. третя ночі, ти на моїй кухні готуєш макарони, ти вже не здаєшся мені ефірним, ти з крові і плоті, тут, у полоні мого погляду, я вже не дивлюся на тебе тим поглядом як раніше, зачиняючи за тобою двері, розстібаю чужі брюки. я проводжу по твоїм ребрам, і ти з реготом падаєш на ліжку, все ж таки не перетворюючись опівночі на гарбуз і не розсипаєшся блискітками під натиском пальців. ти бляха все ж матеріальний. я дала собі клятву чіпати тебе тільки поглядом, щоб в моїй голові не шумів водоспад і не сяяли зірки в волосі золота, я дала собі слово — ніколи більше, не чіпати це створіння сонця і мармуру, ніколи не торкатися блядського світлого волосся. ти світишся як маятник в темряві з написом на лобі «особливо небезпечно», я згинаю пальці між твоїми вигинами, наш сміх полишає мене слуху, ти торкаєшся моїх рук, і я відлітаю в двері у своїй голові, даючи собі ляпаса — сука, не роби дурниць, не роби, не роби. я маю достобіса погану звичку, курити цигарку і тушити її собі об руки, торкатися того чого не можна і писати на себе компромат. їбана чесність розбиває мене на друзки скла і слів. я біжу в свій лабіринт темряви, обіймаючи всіх своїх темних поняшок на дошці шах. шах і мат мені, завжди програвала з хитрою усмішкою, та не цього разу. я торкаюсь чужими руками свого тіла, намагаюсь огорнути себе в теплі руки забуття, сховатися від холодного страху сяйва. я читаю молитву ісу і буді, клянусь, що буду хорошою дівчинкою по неділях, не буду трахатись більше на підвіконні і пити теж кину. тільки благаю, сховайте мене від цього блядського світла зсередини моєї грудної клітки. з свого сонячного сплетіння викашлюю квіти. саранхе йопта.