Вчора #приїхало дуже цікаве, але дуже болюче від "Бородатого тамарина". Це мемуари жінки, що належить до єзидів - етнорелігійної меншини, яка піддається гонінням протягом всієї своєї історії. Надя жила в невеликому селі на півночі Іраку, коли до неї додому вдердися бойовики Ісламської держави. Її маму і шістьох братів убили, а її захопили в полон, де зробили рабинею ІДІЛ, катували, знущалися та змусили прийняти іслам (єзиди сповідують власну релігію - єзидизм). Надя Мурад двічі тікала з полону (вдруге, на щастя, успішно). А коли вибралася, стала правозахисницею та отримала Нобелівську премію миру. "Остання дівчина"- це її мемуари про виживання у полоні Ісламської держави, історія геноциду цілого народу. Я вже погортала книжку, і мені стало надзвичайно цікаво. Наприклад: - авторка не ідеалізує свою етнорелігійну меншину і чесно пише, що серед них є й такі, що готові були стати на сторону агресора, або ж підтримували утиски інших релігійних меншин;- чітко й зрозуміло пояснює звичаї свого народу та витоки його конфлікту з ІДІЛом - щоб стороннім читачам було легше увійти в контекст. Попри травмуючу тему, врешті це свідчення дивовижної волі до життя. А також - безмежної туги за країною, спільнотою та сім’єю, які розшматувала війна.Авторка пише, що понад усе хотіла би бути останньою дівчиною на світі з подібною історією. Звідси - й назва книжки. До речі, у 2023 році Надя Мурад приїздила до деокупованої Бородянки. Книжку можна купити на сайті видавництва. пост #направахреклами