Коли я зараз розповідаю на своїх лекціях про українське мистецтво, бачу - як дорослі люди все одно намагаються підлаштувати нову для них інформацію під свої стереотипи в головах. Виглядає забавно, тому що вони норовлять вкласти херсонця Баранова-Россіне в прокрустово ложе "южно-русской школи художників", записати Василя Хмелюка в "бандеровцев", а з Соні Делоне зробити "наше одесское всьо" 😁 Ось тому мене відверто нудить від словосполучень "одесская плеяда", "южно-русская школа", "міфотворчість" і "одесский міф", які досі продукують деякі одеські діячі. З одного боку смішно, а з іншого я розумію, як працює ця флешка.Пострадянська свідомість навмисно витискає інформацію про нову реальність - про українських митців, героїв, письменників, науковців. Тому що на них в їхніх головах стоїть клеймо "селюков" і "рагулей". Їм треба покласти квіточки один раз на рік - 9 березня. І "до свіданія". Українці - це хати-мазанки, галушки і вареники, гопак і пісні. Все інше - не серйозно, "отвяжись, у нас тут собственная гордость", "Ой, шо ти нам тут будеш рассказивать?"Розстріляна авангардна література, перебите, кастроване соцреалізмом мистецтво, вкрадені коріння, сучасні наші військові як античні герої, - цікавлять їх як казочки Ганса Андерсена. Не більше. Позиція одеських владних "будителей" також забавна. Чомусь вони вважають, що поставив пам'ятник Лесі, вони поміняють свідомість одеситів. Одночасно, да. І не волайте мені про телебачення, марафони і т.д. Просто вони звикли вживати розжоване і люблять свої стереотипи в головах.